0 Київ
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
Українські новинні телеканали говорять про Крим лише 2% часу. Подіям в АТО присвячено в чотири рази більше ефіру – 8,4%.
Щоп'ятниці керівники найбільших російських телеканалів приїжджають на планерку до адміністрації президента Росії. Раніше її проводив заступник голови АП Олексій Громов, потім – прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков. На кожній із них обговорювали нюанси того порядку денного, який потім телеканали згодовували росіянам. Аж до термінології, яка звучить на адресу окупованих територій та української влади.
Ця практика з'явилася задовго до війни. Я пам'ятаю, як у 2013 році коментар експерта про те, що заборона українських сирів – це політика, публікували в розділі "економіка" саме тому, що це було політикою. Російське медіа-поле було зачищене ще в перші роки президентства Володимира Путіна. Резервація ліберальних медіа була можливою лише завдяки домовленостям із Кремлем – і простір їхньої волі чітко регулювали накреслені владою червоні лінії.
Саме ця мобілізація дозволила Москві розігрувати кримську карту в дні анексії. Коли тотальна одностайність телеекранів і радіохвиль створила ті самі горезвісні 86% провладної підтримки. Експерти з російського авіаринку розповідають, що сьогодні частота згадувань півострова приводить до того, що невибагливі кримські курорти продовжують залишатися в топі російських пошукових запитів.
А українська реальність відрізняється з точністю до навпаки.
Тут державні медіа залишаються пасинками медіа-ринку. Порядок денний комерційних каналів Київ визначати не може. У результаті створюється ситуація, коли Крим постійно присутній у російських медіа і практично відсутній в українських.
Можна заперечити, що виміри проводили серед новинних каналів, які відштовхуються у своїй роботі від медіа-події. Що півострів не так уже і часто дарує українському материку приводи говорити про себе. Але це буде лише частиною правди.
Так, дійсно, про Крим говорять лише під час нових хвиль обшуків або судових процесів. І будь-який медіа-менеджер підтвердить, що попит народжує пропозицію, а тому телередактори орієнтуються на рейтинги та частки. І що Крим опинився на периферії порядку денного через Донбас, де щодня гинуть люди і гримлять постріли.
Але в тому й річ, що українське телебачення – заручник довоєнних підходів. Коли у більшості медіа-менеджерів розвинувся синдром офіціанта. "Чого бажаєте?" – саме так виглядає альфа і омега будь-якої планерки. І обивательські переваги створюють ефект снігової кулі. Коли, відштовхуючись від них, канали створюють порядок денний, а потім цей порядок влада сприймає як систему пріоритетів для самої себе. У результаті навіть через три з половиною роки після анексії Київ не має чіткої стратегії щодо півострова, а будь-які кроки ухвалює ситуативно.
Але війна змінює правила гри. Ідеться зовсім не про те, що Київ має створювати власну пропагандистську машину на образ і подобу російської. Але владі цілком під силу сформувати інформаційну політику щодо того ж Криму. Коли півострів буде присутнім в українському порядку денному просто для того, щоб не бути витісненим у свідомості українського обивателя.
Формат домовленостей може бути будь-яким: меморандуми, угоди або просто апеляції до соціальної відповідальності власників медіа. Тієї самої, від якої вони відвикли у довоєнний період, використовуючи канали як медіа-парасольки для оборони своїх активів.
Ніякої змови мовчання в Україні щодо Криму немає. Це не централізована система "неговоріння". Просто кожен телередактор, ухвалюючи рішення про те, що взяти в програму, пам'ятає про цифри телеперегляду і найбільше боїться їх провалити. А тому – відкидає в кошик усі теми, що здаються йому "неперспективними". Змінити цей статус-кво може лише ситуація, коли кримська тема буде присутньою в ефірі без озирання на рейтинговий "вихлоп". А це можливо лише завдяки позиції власника. Або керівництва.
Але без цієї "соціальної відповідальності" ми і далі будемо спостерігати дисбаланс. Тому що Росія не боїться підпорядковувати економіку інтересам власної політики. А українська політика стає заручницею чиїхось – часом локальних – економічних інтересів.
Попит породжує пропозицію. А іноді – навпаки.
