-2 Київ
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
Поїздки матері полоненого російського контрактника Віктора Агєєва в Україну і її зустріч із матір'ю Станіслава Клиха наробили багато шуму. І це добре.
Добре тому, що будь-яка увага до взятих у полон на Донбасі російських солдатів підвищує їхню медійність. І, як наслідок, може підвищити їх потенційний обмінний курс. Зрештою, минулого року ми вже спостерігали, як Москва погодилася видати Києву Надію Савченко в обмін на полонених спецназівців Александрова і Єрофєєва.
Так, було б наївно переоцінювати здатність російських ліберальних медіа розповісти людям про долю російських військовополонених. Хоча б тому, що центральні державні росмедіа цю тему старанно замовчують. А аудиторія ліберальних ЗМІ занадто мала, щоб самостійно створювати якийсь суспільний запит.
Проте будь-які проривання завіси мовчання – це плюс. І зустріч матерів росіянина Агєєва й українця Клиха, який відбуває термін у російській в'язниці за обвинуваченням в участі в першій чеченській війні, – лише все та сама медіа-розкрутка історії. І немає сенсу злитися на примирливий тон матері Клиха, яка розмірковує про те, що "всім потрібен мир". Вона може так говорити – за правом матері, сина якої скалічили на допитах, закатували до свідчень і відправили до в'язниці на два десятки років.
Російська політика не працює за чіткими процедурами. Ухвалення рішень – наділ вузького кола людей. Ніхто не може сказати напевно мотиви, за якими вони ухвалюють рішення про обмін українців на росіян.
Можливо, в переговорних списках можуть опинитися кримчани, адже опинився ж у них свого часу один із фігурантів "справи Сенцова" Геннадій Афанасьєв. Там можуть бути українці, затримані в регіонах самої РФ, – як 75-річний Юрій Солошенко, обвинувачений у "шпигунстві". Там можуть опинитися й українські військові, які потрапили в полон на Донбасі. Там можуть опинитися мирні жителі, які з якихось причин опинилися в підвалах бойовиків. Фінальний обмінний пасьянс описати не може ніхто з тієї ж причини, з якої ми не можемо читати чужі думки. За відсутності інституційних мотивів нам залишається лише гадати про персональні.
Але якщо Москва погодиться обговорювати долю того ж Станіслава Клиха – це буде великим кроком уперед. Просто тому, що його й Миколу Карпюка засудили у справі, яка для самого Володимира Путіна є значущою до сакральності.
Адже анексія Криму стала прапором третього президентського терміну. А прапором першого була виграна друга чеченська війна. Та сама, після якої в російському суспільстві переміг провладний консенсус. Державну вертикаль у нульові відбудовували завдяки нафтодоларам, але її прологом стала друга чеченська – як виразна силова відповідь на будь-яку форму сецесії.
І Клиха судили саме за те, що він і Карпюк нібито воювали на боці чеченців. За те, що вони підтримали прагнення прихильників Дудаєва до незалежності від Москви. Навіть якщо повністю прийняти російську логіку, то Клих і Карпюк повністю дорівнюють росіянину Агєєву. Який – за версією Москви – був добровольцем, що приїхав допомагати "бунтівному Донбасу" боротися за незалежність від Києва.
І процес над Клихом і Карпюком – це приклад того, якої долі Москва хотіла б для України.
Просто уявіть, що через якийсь час в Україні перемагають сили реваншу. Київ знову стає колонією Москви – нехай навіть де-факто, а не де-юре. І в Україні починають судити, наприклад, грузинських добровольців, які воювали в АТО на боці української армії. Тих, хто відстоював незалежність країни. Тих, хто йшов у добровольчі батальйони, щоб допомогти Україні залишитися Україною, а не перетворитися на Малоросію.
Уявіть, що українські прокурори, судді і присяжні порушують справи, судять і засуджують тих іноземців, хто воював на боці Києва.
Справа Карпюка і Клиха – так само як і позиція чеченської феміди – це всього лише те майбутнє, якого хотіла б для України Москва. Те саме майбутнє, яке спіткає країни, що програли війну за незалежність.
