-2 Київ
Важко повірити, що Катерини Гандзюк уже немає. Розуміння втрати прийде згодом.
Що втратили її рідні і близькі, зрозуміло – дорогу людину, сильну, мужню, відважну. Що втратила Україна? Україна втратила бійця інформаційного фронту. Безкомпромісну, ефективну, патріотичну. Такою була Катя.
Вона вважала сепарів і російських пропагандонів своїми особистими ворогами. Ненавиділа Медведчука, Суркова, московських попів, місцеву херсонську вату. Не тільки ненавиділа, але й постійно робила все, щоб ускладнити їм життя. Організовувала місцеві двіжі разом із добровольцями та ультрасами. Після цих двіжів дрібні ватнюки рік ховалися по кутках. А ватні політики масштабом побільше змінювали свої плани та обходили Херсон.
Фото: Антон Ходза / Facebook
Катя постійно допомагала з організацією бордів у Херсоні та на кордоні із Кримом, які люто дратували москалів. На фото – борд, із якого почалося наше знайомство. Якщо наш витвір не показали у хейт-шоу на "Роисся 24" – ми вважали кампанію невдалою. Але майже завжди показували.
Медведчука Катя ненавиділа особливо. Цій темі вона присвячувала чимало часу. Медведчуки, Козаки, Толочки та інші отримали від Каті або за її ініціативою чимало копняків в інформаційному плані. Діставалося від неї і місцевій публіці. Ментам, псевдоактивістам, які маскуються під патріотів, відвертим сепарам типу Стрємоусова (вірного соратника Киви).
Я не знаю, як ми далі без Каті будемо. Важко. Без її ідей, її оцінок, її енергії та наполегливості. Єдине, що я особисто можу зробити, – це продовжувати її боротьбу. Продовжити ті напрями, які вона для себе намітила: лупашити сепарню скрізь, де бачимо. А також намагатися робити це добре і якісно, уявляти, що б про це сказала Катя.
Але першочергове завдання – це покарання всіх, хто винен у її смерті. Цьому ми присвятимо чимало часу. Катю неможливо замінити, але можна принаймні продовжити її роботу. І зберегти пам'ять про неї.
Бо Катя – це була Катя. Треба було її знати.
Джерело: Антон Ходза / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
