$41.49 €45.18
menu closed
menu open
weather +20 Київ
languages
Олексій Кущ
ОЛЕКСІЙ КУЩ

Український економіст, фінансовий аналітик

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Заміна старої енергосистеми на нову – це щонайменше $100 млрд інвестицій. Хто вкладе в нас зараз такі гроші? Олігархи, ЄС? Охочих немає

Завдяки чому наша енергетика витримала численні удари під час війни та чи врятує нас децентралізована енергетика?

Почнемо з першого запитання.

Наша енергетика витримала завдяки колосальному запасу міцності й надлишкового потенціалу, який нам залишили у спадок після розпаду СРСР.

Атомна енергетика, гідро-, теплова, магістральні лінії, підстанції, розподільні мережі – за винятком низки проєктів, були побудовані до 1991 року.

Це була потужна система, розрахована на ядерну війну.

За часи незалежності добудували три радянські атомні блоки на ХАЕС, РАЕС і ЗАЕС, плюс Дністровська ГАЕС.

Чистий плюс в енергетику протягом останніх років ми дістали лише завдяки "зеленій" енергетиці (вітрова, сонячна).

Але зверну вашу увагу: основу генерації, яка забезпечує промисловість і населення за соціальним тарифом, становить саме стара радянська енергетика.

До війни її використовуваний потенціал становив приблизно до 60% від базової потужності. Усе-таки її створювали під незрівнянно потужнішу промисловість і населення 52 млн осіб.

Саме надмірність потужностей рятувала нас ці два роки. Але тепер росіяни дійшли до серцевини нашої енергетики, тобто до атомної генерації, і цим можна пояснити проблеми з енергією.

Що робити далі?

Є варіант децентралізованої енергетики.

Не вдаватимуся до аналізу її ефективності, оскільки це технічне питання.

Зверну увагу на низку моментів, які у зоні моєї компетенції.

Який енергоресурс буде джерелом цієї енергетики: газ, біоресурс, мазут, уран, вугілля, сонце, вітер?

Щодо кожного виду ресурсів, окрім урану, у нас є низка обмежень.

Другий момент – тариф. Розподілена генерація – це явно не соціальний тариф у режимі ПСО.

Хто її створить? Держава або бізнес.

Для участі держави в нас немає проєктних девелоперських інституцій, здатних реалізовувати великі проєкти.

Усі спроби створення таких структур на кшталт "Агентства відновлення Найєма" являли собою абсолютно карикатурне "угрьобище".

Ну, а бізнес явно не працюватиме на населення в режимі ПСО.

Яким буде тариф розподіленої генерації – 10–15 грн щонайменше.

Пам'ятаю, в Австралії Ілон Маск на парі за 90 днів побудував регіональну накопичувальну станцію.

Хто побудує щось схоже в Україні за 90 днів?

І питання інвестицій.

За часів УРСР в енергетику інвестували в еквіваленті приблизно $400 млрд.

Так, зараз це надмірна потужність і технології інші. Але й вартість долара змінилася.

У будь-якому разі заміна старої енергосистеми на нову – це щонайменше $100 млрд інвестицій.

Хто вкладе в нас зараз такі гроші? Олігархи, ЄС? Охочих немає.

З огляду на все, другого девелоперського проєкту в нас не буде. Сприймаймо 1991 рік як пік промислового й енергетичного розвитку.

Далі тільки з гірки й амортизація спадщини.

Щонайбільше, на що ми можемо розраховувати, – це на повільне, поступальне відновлення.

І якщо ми хочемо зберегти соціальну функцію енергетики для населення і її стимулювальну функцію – для промисловості (у частині наявності доступної за ціною і величиною електроенергії), то в нас немає альтернативи створенню свого атомного промислово-енергетичного кластера, до якого входить видобування урану, його збагачення, виробництво ТВЕЛ і деяких видів атомного обладнання.

Немає альтернативи розвитку атомної генерації.

Інакше енергетична бідність, планка зростання промисловості й обмеження ВВП з енергоозброєності та нескінченне підвищення тарифу для населення, коли платіжка за електроенергію буде незабаром зіставна із платежем за тепло.

А от як реалізувати проєкт розвитку атомки технічно – судити не беруся.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.