ГОРДОН
 
 
Лілія Шевцова

Російська політологиня. 

Америка почала ігнорувати Росію. А для РФ діалог або конфронтація зі США – це системний чинник існування російської держави

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

God Bless America!

Боже, благослови Америку! Ці слова мають стати мантрою російського керівного класу. Ідеться про Америку як "скріпу" російської системи. Звучить як парадокс. Але виявляється реальністю.

Реальність ця така: співвіднесення Росією себе зі США; погляд російської еліти на світ через призму відносин із Вашингтоном; взаємне з Америкою стримування одна одної відтворюють великодержавний статус Росії. А цей статус – хребет російського самодержавства.

Гірка іронія в тому, що велика західна демократія, не зумівши полегшити трансформації Росії, несподівано для себе полегшила повернення Росії до ролі свого опонента. Причому російська система вміло використовує у своїх потребах як діалог з Америкою, так і конфронтацію з нею.

Кремль побоюється (і правильно!) легітимізувати державність через демонстрацію мачизму Китаю. Це було б самогубством. Хтозна, як поведуться у відповідь китайські товариші. А якщо так, як вони поводилися на Даманському 1969 року?

Самоствердження через залякування сусідів схоже на стрілянину по горобцях. Для переконливої демонстрації власної могутності Кремлю потрібна гра з наймогутнішою силою. Але з такою силою, яка б тримала себе в межах відповідальної поведінки та ігнорувала наші пустощі.

Однак дотепний винахід – використовувати опонента як адреналін – загрожує опинитися у сміттєвому кошику. Америка втомилася. Америка хоче відпочити і скинути із себе зобов'язання, яких вона набрала. Але в цьому разі немає сенсу у виробленні російського "веймарського синдрому" і скигленні щодо американського гегемонізму. А чим тоді збуджувати себе і виправдовувати прагнення до реваншу і пошуку "п'ятої колони", яка працює на ЦРУ?!

Тим часом геополітика не терпить порожнечі. Місце, яке звільняє Америка, Росія заповнити не може. Але чи готова Росія до звеличення Китаю? А як Росія впорається з регіональними гегемонами на зразок Туреччини, що розперезалася, які вже не побоюються окрику з Вашингтона?

Але найбридкіше – це те, що Америка почала ігнорувати Росію. Вашингтон навіть не відповідає на російські ініціативи! Замість американсько-російської біполярності починається танго Америки й Китаю. Росії залишається стримати апетити й задовольняти себе у кращому разі відносинами з Німеччиною і Францією. Майже самогубство!

Руйнується остання опора, що підтримувала державність Росії через взаємне стримування з Америкою – режим контролю за озброєннями. А з ним завершується нескінченний діалог Москви і Вашингтона щодо стратегічної стабільності, який масажує самолюбство російської еліти.

Щоправда, в Америці збереглося впливове лобі, яке присвятило своє життя відносинам із Росією. Це лобі намагається повернути Росії роль основної для Америки загрози. Одні його представники вважають, що з Росією потрібно говорити і ця розмова врятує світ від ядерного апокаліпсису. Інші кажуть, що Росію треба санкціонувати і вимагати від неї грати за правилами. Але і ті, й інші, розглядаючи Росію як головний виклик, підтримують державний статус Росії. Але чи зможуть вони повернути Америку до ролі російської "скріпи"?

Сам президент Путін розуміє значення США для російської державності. Саме тому він не втомлюється пропонувати Америці відновлення діалогу. Сядьмо за стіл, пропонує Путін. Поговорімо про бізнес. Ухвалімо гарантії невтручання у внутрішні справи одне одного. Почнімо співпрацю у сфері інформаційної безпеки. Агов, Америко, озовися! Але у відповідь тиша.

Ці заклики Кремля навряд чи продиктовані відчуттям слабкості. Нинішня Америка не створює враження потужності й готовності її використовувати. Ідеться про спробу Кремля не втратити найдорожчого – своєї державної ролі, яку Москва відтворює через відносини з Америкою.

Причому складається враження, що Путін більше сподівається на демократів і прихід президента Байдена, вважаючи, що той повернеться в режим двостороннього контролю за озброєннями. Словом, до російсько-американського танго.

Звісно, Кремль не зацікавлений у поверненні Америки до месіанізму і спроб відновити роль світового гегемона. Але навряд чи Москва хоче, щоб Америка сховалася у свою раковину. Адже в цьому разі виграє Піднебесна. Або почнеться світовий "парк юрського періоду". Чи я помиляюся щодо кремлівської далекоглядності?!

Наостанок ще один парадокс: світ перестає бути америкоцентричним; але Росія залишається америкоцентричною країною. Звичка, традиція, механізм здійснення інтересів, менталітет політичної еліти, страх похитнути жорсткість моделі – не має значення. Діалог з Америкою або конфронтація з Америкою (скоріше, те й інше) залишаються системним чинником існування російської держави. Для того, щоб він працював, Росія має залишатися для Америки найважливішим геополітичним викликом. Але не об'єктом принизливого ігнорування!

Тож: "Боже, благослови Америку".

Джерело: Лилия Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги