-1 Київ
Чи зірвав Путін банк?
Російському президенту до біса щастить. На всіх фронтах – внутрішньому і зовнішньому.
У країні влада створила політичну Сахару. Кремль б'є навіть по бризках. Здається, через задоволення мочити. Вправляються в садизмі "шістки", відстрілюючи все навколо законодавчими репресіями.
Зовні перемога Кремля не менш значна. "Колективний Захід" відступає. Вимоги дати Росії відсіч поступаються місцем вичікуванню або доброзичливості.
Лукашенко, розперезавшись, лише посилює потребу в червневому саміті Путіна з Байденом. Подія, яка поки схожа на тактичну перемогу Кремля.
Ще вчора Європарламент гуркотів металом, закликаючи покарати Росію. Сьогодні буря вщухла. Враження, що Росія для ЄС – об'єкт спотикання, щодо якого неможливо сформувати єдину лінію. А тому ЄС замінює лінію випусканням пари. Підтвердження цьому – саміт ЄС 24–25 травня, на якому "стратегічна дискусія" щодо Росії знову завершилася туманними формулюваннями. Їхня мета – сказати все загалом і нічого особливо. Укотре Брюссель відклав доповідь ЄС щодо Росії на червень. Але всі чекають, що доповідь буде продовженням лавірування під цівками. "Ми ще серед підлітків, якщо йдеться про зовнішню політику", – журиться провідний європейський дипломат.
Камертон Європи – Німеччина. Ще нещодавно німецький міністр закордонних справ Гайко Маас заявляв, що в санкції щодо Росії можуть занести відмову від "Північного потоку – 2". "Так, канцлерка теж бачить це так!" – переконував Маас.
Сьогодні Маас змінив тон: "Ми не зацікавлені в участі в цьому конфронтаційному галасі. У наших пріоритетах стоять добросусідські відносини з Росією". Навіть більше, подальші санкції можуть, вважає Маас, зіграти Росії на руку.
Ангела Меркель навіть вичитала чехам за вислання російських дипломатів. Потрібно було заздалегідь усе обговорити – насварилася пальцем канцлерка.
Новий керівник британської розвідки Річард Мур пропонує грім і шепіт, вимагаючи "максимально жорстко протистояти, водночас взаємодіючи з Москвою і поважаючи її роль у світі". Словом, "впрягти коня і трепетну лань".
Гру, однак, робить не Європа, а Вашингтон. Володимир Путін отримав від Вашингтона те, що хотів, – навіть із десертом. Президент Байден запропонував Путіну саміт. Що схоже на повернення до бажаної для Кремля біполярності.
Підготовка саміту скидається на догоджання Путіну. На своїй зустрічі держсекретар Блінкен і міністр Лавров намагалися перевершити один одного в закликах "подолати нездорову ситуацію" (Лавров) і до "передбачуваних, стабільних відносин" (Блінкен). "Прагнення до нормалізації" підтвердили Патрушев і помічник Байдена Салліван.
Байден видав Путіну аванс, заморозивши санкції щодо оператора "Північного потоку – 2" і його керівника. Щоправда, Путін не був основним об'єктом прагнення Вашингтона зробити приємно. Байдену потрібна була і Меркель, у якої ключ до європейської солідарності. Байдену важлива солідарність для стримування Китаю.
Тим часом, Кремлю потрібен ще один аванс – зобов'язання не псувати Путіну настрій Навальним, Україною, репресіями і витівками стосовно Америки. Поки Вашингтон знайшов спосіб говорити про неприємні для Кремля речі, не викликаючи роздратування Кремля.
Поки тенденція виразна. "Колективний Захід" шукає шляхів деескалації відносин із Росією. Надії на готовність Кремля дотримуватися зрозумілих для всіх правил – як це робив СРСР – розсипалися. Доводиться шукати нову модель нейтралізації Росії.
Чи означає м'якотілість Заходу його відступ перед Москвою? Думати так – отже, недооцінювати здатність Заходу до просування власних інтересів. Зовні західні лідери можуть погоджуватися грати у гру Кремля. Путін хоче членства в концерті? Буде концерт! Москва хоче діалогу? Буде діалог! Співробітництво? Буде говорильня про те, про що нічого сказати.
Нова відлига, якщо вона відбудеться, ґрунтуватиметься не на надіях, а на безнадійності. На взаємній недовірі і взаємному цинізмі. Якщо Росію не можна змінити, не будемо Москву провокувати – ось такий вигляд має нинішня західна тактика. Звісно, під час розмови Захід намагатиметься розв'язувати питання, щодо яких є взаємна зацікавленість. Як Захід це робить у Відні, відроджуючи ядерну угоду з Іраном. Але це не змінює суті нового діалогу.
Нормативісти – ті, хто очікував від Заходу санкцій, акценту на цінностях і сподівався на Байдена, засмучені. Але і реалістам, прихильникам балансу сил, нічого радіти. Адже після всього того, що сталося між Росією й Заходом, немає ґрунту для взаємної довіри.
Немає надії на те, що Захід, злякавшись кремлівської навіженості, раптом перетвориться на церковний хор хлопчиків. Немає надії, що потепління здобуде Росії економічні дивіденди. Немає надії, що російська еліта почуватиметься комфортно на своїх західних віллах. Немає надії, що діалог зупинить західну відповідь на російську мілітаризацію.
І взагалі: який може бути баланс сил за їх дисбалансу?!
Уже зрозуміло, що це буде. Розмова сторін, які не вірять одна одній, під холодним дощем.
Спільні зацікавленості не стирають ворожості принципів. Вони не можуть змусити Кремль перестати примушувати світ до поваги погрозою вибити зуби, якщо немає інших способів переконання.
І чому Кремль має стати цяцінькою, якщо квітнева ескалація так чудово вдалася! Вдалося переконати Захід думати не про те, як Росію покарати, а як Росію поважати!
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
