+18 Київ
Танго: Байден запрошує, а Путін відповідає.
Здається, війну відкладено до наступного разу. Але недавня ескалація напруженості по лінії Росія – Захід підтвердила тривожну логіку.
По-перше: Росія готова жбурнути на підлогу світову шахову дошку. Приводом може стати навіть образливість і підозри Кремля, що його ігнорують. Загроза скинути дошку діє, викликаючи розгубленість об'єкта шантажу.
По-друге: Захід не зумів знайти відповідь на російський виклик. Поки ліберальні демократії намагаються заспокоїти Кремль "подвійним треком". Коротше, з'єднанням взаємовиключних принципів – стримуванням і діалогом.
"Подвійний трек" став реакцією на феномен, яким виявилася Росія. З одного боку, Росія – антагоніст ліберальної демократії. З іншого – Росія включена в життєві для Заходу взаємозв'язки і частково інтегрована в Захід (через клас рантьє і членство у європейських інститутах).
Особливо важко доводиться Європі. Як Брюсселю санкціонувати державу, яка є членом Ради Європи? Як карати свого торгового партнера? Ось і змушений ЄС обмежуватися виразом "занепокоєності" щодо російських "гамбітів", які стали нескінченним дощем.
Несумісність стримування і діалогу породжує й інші проблеми. Так, ліберальні демократії не можуть створити механізм попередження ворожих дій Москви. ЄС і не збирався вводити санкції за російську ескалацію біля кордонів України. От якби Росія перейшла межу, тоді б Брюссель замислився. Ось якщо Навального не випустять до кінця місяця, тоді Рада Європи подумає, зупинити членство Росії в Раді. Але загроза його загибелі не є для Брюсселя приводом для санкцій.
Захід не може увиразнити майбутні "червоні лінії", порушення Росією яких має викликати його відповідь. Не може виставити "цінник" за те, що ще не сталося. Захід вмикає санкційний верстат, орієнтуючись на вже зроблене. Сподіваючись на те, що Москва розуміє ціну ризиків. Але розуміння ризиків та їхньої ціни в Москви та в західних столиць не збігається. Для Кремля готовність ризикувати може бути єдиним способом досягти мети.
Сьогодні США взяли на себе ініціативу сформувати відповідь Росії і за те, що вважає російськими гріхами щодо США, за ескалацію біля кордонів України і за Навального. Відповіддю став знайомий "подвійний трек". Мабуть, Вашингтон вважає, що цього разу його запевнення в готовності "ескалювати" ціну російської ескалації буде в Москві почуто.
Можливо, у непублічному обміні думками американці попереджають про жорсткі заходи. Але проголошені Байденом публічно санкції мають вигляд батьківського ляпасу.
Байден явно не хоче конфронтації з Росією. Він не намагається поставити Путіна на коліна. Він не горить бажанням обвалювати російську економіку або починати відплату стосовно наближених до Путіна людей.
Важко уникнути відчуття, що Білий дім визнає, що змусити Кремль змінити своє мислення і свій погляд на світ неможливо. Отже, потрібно шукати механізм співіснування з небезпечним гравцем, який будь-якого моменту може продемонструвати "Веймарський синдром".
Байден хоче, як він висловився, "модус вівенді". Можна зрозуміти Вашингтон. США потрібно вийти із внутрішньої кризи. США потрібно йти з Афганістану – драматичне для них завдання. США потрібно сформулювати свою відповідь на головний для них виклик – Китай. Додамо до цього головного болю Іран і Північну Корею.
Тому для Байдена так важливо заморозити російську "тему" і розбиратися зі своїми першочерговими завданнями.
Словом, Байден вибрав тактику умиротворення з елементом стримування (який у стадії формування). У підсумку ми бачимо сюрреалізм: представники американської адміністрації обіцяють змусити Кремль дорого заплатити, якщо Москва і далі жбурлятиме шахову дошку. Одночасно представники обох президентів готують їхній саміт, на якому лідери навряд чи кидатимуть один в одного черевиками. Путін виступає на влаштованому Байденом "кліматичному саміті". Москва пропонує Вашингтону відновити діалог щодо запобігання кіберзагрозам. Майже перезавантаження!
Кремль домігся свого – змусив Америку себе почути і зробити пропозицію. Річ навіть не в особистих амбіціях президента Путіна. Річ у тім, що Росія підсіла на Америку, як стрижень своєї державності.
Мені можуть заперечити: а ось і ні – США втратили лідерство і для Москви важливіший Китай. Ну звичайно. Російські війська було перекинуто до України, щоб привернути увагу Пекіна!
Але що отримує Байден, запропонувавши Путіну діалог? Адже американські санкції "без болю" можуть створити у Кремлі враження нерішучості Америки. Що спровокує Кремль на нові витівки. Крім того, путінське розуміння статус-кво щодо України відрізняється від того, що думають і в Україні, і в західних столицях. І як у цьому разі домогтися "модус вівенді"? Питання, питання...
А поки Кремль домігся свого і знижує напруження. Адже це теж демонстрація сили – здатність керувати детонатором! Щоправда, Путін обіцяє Заходу, що Кремль визначатиме, де буде проходити "червона риска". У Кремля дійсно є ще один спосіб відповісти Заходу – пустити каток по незадоволених росіянах. Чи це не дотепно: змусити російське суспільство платити за західні повчання.
І що далі? Доводиться нагадати: уже кілька американських президентів намагалося здійснювати стосовно Росії політику "подвійного треку" – стримувати Москву, одночасно співпрацюючи з нею. Щоразу "гойдалки" закінчувалися загостренням. Бо несумісність системних принципів виявляється сильнішим за загальні інтереси.
У ситуації скорочення ресурсів впливу Кремль буде змушений дедалі більше покладатися на силові інструменти – як усередині, так і зовні. Навіть не через захоплення силою, а внаслідок відсутності інших способів переконання. Але опора на силу і шантаж силою буде підривати витончений механізм існування системи – за рахунок економічного використання Заходу. Тактичні успіхи нерідко оплачують стратегічним провалом.
Найімовірніше, і цього разу діалог Росії із Заходом закінчиться холодним дощем. Але кожен новий зрив буде підвищувати ризики, переводячи ескалацію напруженості на новий рівень і підвищуючи ціну, яку доводиться за неї платити.
А тому майбутнє тривожне. І короткі просвіти не варто сприймати, як зміну погоди.
P.S. Ось зараз Чехія стала полем, де тестують ефективність західного "подвійного треку" і передусім європейської солідарності.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
