-1 Київ
Китай кидає виклик Заходу. І що нам до цього?
Хто моргне першим – звична російська гра із Заходом. Сьогодні до цієї гри взялися Китай і Захід. New York Times стверджує, що світ розколюється на два ворожі табори на чолі зі США і Китаєм. Дійсно, вимальовуються контури нового глобального порядку. Не обов'язково такого, про який пише NY Times. Зрозумілим є одне: роль Росії в ньому напишуть інші.
Америка ще за Трампа поставила завдання зупинити Китай. Європа досі намагалася уникнути участі в їхній конфронтації. Європейці знайшли ідеальний баланс: американці забезпечують їм "парасольку безпеки", а китайці – економічну вигоду.
Під тиском Вашингтона ЄС довелося продемонструвати відданість цінностям і разом зі США, Канадою і Великобританією викотити Китаю санкції. Як осуд Пекіну за репресії проти уйгурів, придушення демократії в Гонконзі і погрози Тайваню. Усе б і забулося. Але Пекін вирішив, що час показати кулак. Китайці відповіли Європі своїми санкціями, бойкотом західних кампаній і вторгненням армади китайських літаків у повітряний простір Тайваню.
Росія як порушник спокою відходить на другий план. Світ перейшов до конфронтації Заходу та Китаю. Від того, як розгортатиметься їхня гра м'язами, залежить не тільки відродження американського лідерства та здатність Заходу до єдності, але й те, хто стане глобальним опонентом ліберальної демократії.
Звісно, Росія погрозами бити вікна успішно згуртовує Захід. Російська загроза обґрунтовує збереження НАТО і зміцнює партнерство США та Європи. Коротше, Росія заштовхує Захід в епоху, до якої вона звикла.
Китай для Заходу – суперник іншого типу. Як ішлося в доповіді RAND, Росія – "вигнанець, але не суперник, а Китай – суперник, але не вигнанець". У західному суспільстві заведено думати: Росія зацікавлена в підриві західного порядку, у якому вона не може домінувати; Китай прагне перекроїти цей порядок, сподіваючись у ньому бути лідером. Росія демонструє виклик, на який Захід відповідає через стримування. Китай стримати неможливо хоча б тому, що Китай проник усередину західних сусідів.
Китайці, здавалося б, міркують у тому ж ключі. Так Foreign Affaires цитує китайського дипломата, який так пояснює різницю між Росією і Китаєм: "Росія намагається зруйнувати світовий порядок... Але Китай отримує від нього вигоди і намагається його змінити, не руйнуючи його".
Нинішня агресивність Китаю збиває з пантелику. Невже Китай готовий претендувати на роль антизахідного полюса? Але що Пекін може запропонувати світові? Де ті країни, які готові побігти під китайське "крило"? Але найголовніше: перехід Пекіна до ролі антагоніста Заходу закриє для нього західне джерело життєздатності.
Складається враження, що Пекін помилився з оцінюванням ситуації, вирішивши, що зі США покінчено, а європейці підсіли на китайську економічну голку. Тому Заходу можна диктувати свої умови і змусити його відмовитися від повчань. Може здатися, що Захід потрапив у китайську сітку. Для німецьких автоконцернів (VW, Daimler і BMW) Китай є головним ринком збуту. Китай – найбільший кредитор Америки, якому належать американські облігації на суму $1,1 трлн. Китай є головним джерелом імпорту товарів для 49 економік світу.
Самовпевненість, однак, підвела китайців. Пекін сьогодні робить те, що робила до нього Москва – своєю войовничістю консолідує Європу і США. Але ж тільки вчора, граючи на економічному інтересі, Китай розмивав західну єдність.
Здається, що рано чи пізно пристрасті вляжуться. Навіщо Китаю обвал західного світу або перетворення його на "бойову колісницю", якщо є можливість його пристосовувати до своїх потреб?
Але конфронтація не мине безслідно. Захід почав шукати спосіб витіснення Китаю зі своїх неврологічних сфер. Німецький бізнес закликав ЄС "протистояти експансії китайського держкапіталізму". Уряд ФРН посилює правила продажу стратегічних технологій Китаю. Європа готова відмовитися від участі Китаю в розробленні мереж мобільного зв'язку 5G. Байден і британський прем'єр Джонсон розмірковують про те, як підірвати китайську стратегію світового впливу "Один пояс – один шлях".
У західному суспільстві почали обговорювати пастку для ліберальних демократій: співпраця з Китаєм приносить Заходу дивіденди сьогодні, але загрожує проблемами завтра. Адже незрозуміло, як Китай здійснюватиме своє прагнення "запропонувати світові китайську мудрість". Що якщо так, як Пекін це пропонує Тибету і уйгурам?
Звісно, і Росія, і Китай використовують Захід. Але як же по-різному! Для Росії ліберальні демократії – ресурс відтворення архаїчної сировинної економіки. Китай використовує Захід для модернізації. Відчуваєте різницю? Китай свою історичну образу і пам'ять про приниження перетворює на прагнення перевершити західну цивілізацію в технологічному прогресі. Росія свою вразливість виявляє у спробах підірвати успішного опонента.
Складно уникнути відчуття, що китайці знайшли і дотепний спосіб використовувати Росію для власного піднесення. Як говорить західний дипломат, який добре знає Китай, "Росія стала для Китаю найманцем". У Радбезі ООН Росія голосує проти резолюцій, які не подобаються Пекіну, щодо яких Пекін тільки утримується. Це дає Китаю змогу мати вигляд договороздатного, тоді як Росія робить за нього "брудну роботу".
Разом із Пекіном "мобілізуватимемо однодумців для захисту принципів Статуту ООН", радіє Лавров. Найімовірніше, він їх мобілізовуватиме самостійно. А Китай стоятиме позаду, спостерігаючи.
Нинішня конфронтація Китаю і Заходу – спроба намацати платформу для компромісу. У цьому процесі Росія може допомогти Пекіну мати привабливіший вигляд.
Отже, виходить, що Росія витрачає свою державну роль для того, щоб полегшувати вирішення своїх завдань іншими гравцями. Росія стимулює єднання західного світу навколо США. Росія дає привід західному військово-промисловому комплексу для оновлення. Росія змушує ліберальні демократії розпочати очищення від брудних грошей. Росія, нарешті, допомагає висуненню Китаю в наддержави, підносячи йому набої і слугуючи йому північним флангом безпеки. Але Росія вже не може визначати конфігурацію світової сцени.
У грі "Китай проти Заходу" Росія виявляється запасним гравцем, якому навряд чи судилося вийти на поле. Це танго для двох. Державі, яка звикла бути на авансцені, опинитися на узбіччі прикро. Але це може бути шансом для Росії подумати про свої внутрішні проблеми. Це те, чого хочуть росіяни, які бачать державність у процвітанні країни, а не у її спробах нав'язувати себе світу військовою міццю.
На жаль, для Кремля вигідніше лякати західний світ. Російський панівний клас захлинається від образи на Америку, але його не турбує роль китайського пітбуля.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
