+14 Київ
У рішучості Трампа тим часом є чіткі межі, які роблять його мало відмінним від Байдена: цей президент, як і попередній, категорично відкидає участь американців у бойових діях. Тому, коли він говорить про поганий результат для росіян, це не пов'язано зі вступом США у війну на боці українців у будь-якому вигляді, навіть у найменшому, але який можуть трактувати як така участь. Для Байдена, наприклад, червоною лінією довгий час було надання літаків F-16 і дозвіл на застосування далекобійного ракетного озброєння по цілях на території Росії.
Це важливий момент, оскільки він безпосередньо пов'язаний із гарантіями майбутнього миру: потенційний гарант миру відмовляється в силовий спосіб забезпечувати його умови. Тоді в який? І чому він тоді гарант? Те саме стосується і примусу до припинення нинішніх боїв: погано для Путіна в такому разі – це як? Завдяки чому? Економічні важелі значною мірою вичерпані, та й, на відміну від військових, не дають швидкого й потужного результату.
Відсутність відповідей на ці запитання робить пустими всі міркування про план миру: є гарантії – у буквальному сенсі гарантований мир, немає – не морочте голову порожніми надіями, і далі воюємо.
Шукати відповіді на непрості запитання Дональда Трампа змушують ще дві важливі відмінності від Джо Байдена, окрім рішучості, яку йому приписують.
По-перше, те, що він не Джо Байден. Він не переставав повторювати це всю кампанію, задовго до неї й далі повторює зараз. Вирішити завдання з Україною йому принципово треба, оскільки його створив, як каже Трамп, саме вкрай неефективний і неквапливий Байден ("зі мною цього ніколи б не сталося"), і саме на зло йому треба все це припинити, переконливо продемонструвати ще раз свою повну перевагу. Не над Путіним – над Байденом. Переможець проти лузера. Честолюбство й бажання штовхнути давнього політичного супротивника тут на першому місці, Україна вторинна. Емпатія – це точно не про Трампа.
По-друге, Дональд Трамп будь-які відносини розглядає з погляду можливості дістати вигоду. Відточений за роки підприємництва в нещадних джунглях нью-йоркських девелоперів меркантильний підхід дає змогу формулювати завдання в термінах прибутку – витрат без зайвих сантиментів. Якщо українську ситуацію треба якось вирішувати, Трампу потрібно на пальцях пояснити, де тут американський інтерес. Для Байдена було досить наративу про боротьбу демократій з автократіями, ідеалів свободи проти тиранії, для Трампа це порожній звук.
Звісно, у Києві розуміють специфіку американського керівника й відповідно розгортають риторику, прагнучи використати і його честолюбство ("Трамп не може програти Путіну"), і його купецьку жилку ("а у нас є рідкісноземельні метали"), і підкреслюючи його готовність до рішучих кроків, на відміну від обережного попередника, який вічно зволікав.
У своєму нещодавньому інтерв'ю британському журналісту Пірсу Моргану Зеленський докладно розклав американські вигоди від допомоги Україні. На цифрах показав, що жодних сотень мільярдів доларів допомоги Україна не побачила. Натомість армія США дістала можливість переозброїтися, звільнивши склади від старої техніки, оборонна промисловість різко наростила замовлення й прибутки, розвідка дізналася про всі недуги російської військової могутності, генерали й військові інженери вивчають унікальний український досвід застосування бойових дронів і засобів радіоелектронної боротьби на полі бою. Ах, так ми маємо ще можливість спільно розробляти родовища рідкісноземельних металів, без яких в IT-індустрії нікуди. У контексті стратегічного протистояння з Китаєм дуже доречно, чи не так?
Судячи з початкових відгуків Дональда Трампа і свіжих висловлювань Майка Волца, його радника з національної безпеки, ідея зайшла. Зупиняти росіян західним партнерам України тепер потрібно ще й для того, щоб рідкісні ресурси не дісталися Росії й Китаю. Не так важливі самі собою території, які можуть у межах компромісу тимчасово відійти до Російської Федерації, як те, що в їхніх глибинах є.
Як це все спрацює, ми побачимо вже незабаром: контакти сторін найближчим часом пожвавляться. Основним запитанням залишається, що робитиме Трамп, коли – не якщо, а саме коли – Путін скаже йому "ні".
Джерело: Леонид Швец / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
