-1 Київ
Російська партія "Яблоко" виступила із заявою, що засуджує "мілітаристську істерію, яку нагнітають російські високопосадовці та пропаганда, демонстрацію готовності розв'язати війну". "Ні брехні, пропаганді та штучному нагнітанню напруженості, ні провокаціям і диверсіям, ні війні!" – закінчує своє звернення партія вкрай відносної опозиційності. Ну і тому дякую. Можуть поставити галочку у графі "антивоєнна позиція".
Схоже, "яблучники" не згаяли нагоди штовхнути нелюбих їм навальністів, чиє "розумне голосування" під час виборів нібито призвело "до зміцнення в російській політиці тенденцій націоналізму та мілітаризму". Сам Навальний із табору лише в письмових відповідях на запитання Time покритикував Захід за те, що той лякається погроз Путіна, замість того, щоб розмазати санкціями його корумповане оточення: "У Росії ми всі втомилися закочувати очі, бачачи, як США заносить у санкційні списки якихось полковників і генералів, у яких і грошей за кордоном немає. Це прості виконавці путінської волі".
Важко не погодитися. Але важко і не помітити, що ні керівництво беззубого "Яблока", ні голова розгромленого Фонду боротьби з корупцією не закликають росіян до будь-яких активних дій, щоб запобігти війні. Формальний осуд є, дій немає. І не буде, за винятком акцій окремих самовідданих одинаків.
Наразі всі зважують чинники, які можуть підштовхнути Путіна до агресії або зупинити його. Й опору власного населення практично не розглядають як стримувальну обставину. Із населенням – слово "громадяни" здається недоречним – вправно розібралися 2014 року, згодувавши йому Крим і довівши цим до справжньої екзальтації. Любим росіянам дуже сподобалося бути великими і некараними, після цього владі з ними можна було робити що завгодно, вони стали співучасниками путінської справи, яка досить швидко переросла у криваву. Ті, кому те, що сталося, не сподобалося, залишилися в жалюгідній меншості, тим більше шкода, що її було зовсім не чутно. Й у великій війні з Україною, яка окреслилася, ця обставина й далі відіграє визначальну роль: ми ж із вами хвацько відібрали у хохлів Крим, ніби каже Кремль, і ви були щасливі, то з чого б вам нині пику відвертати?
Але Кремль нічого такого не каже, звісно, в цьому немає жодної потреби. Громадянський хребет суспільства зламано, опозиція жалюгідна і немічна, народ рятується у вивченій безпорадності. Щоб захистити психіку від тягаря відповідальності, росіяни запевняють себе, що у страшному, якщо воно трапиться, винні США та їхні союзники (50% за опитуванням "Левада-центру"), ще 16% бачать провину України. Лише 7% готові визнати, що війну розпалює Росія. Опитування Інституту соціології РАН доповнює цю картину: 51% росіян вважає, що можливостей впливати на рішення влади немає, 35% – "таких можливостей мало" і лише 6% – "такі можливості є". Путіну просто нема звідки чекати якогось внутрішнього опору. Руки розв'язані.
Воювати водночас підданим зовсім не хочеться. Цю обставину несподівано визнав директор ВЦВГД Валерій Федоров у "Литературной газете", роблячи прогноз на 2022 рік. І ВЦВГД, і ЛГ гранично лояльні, державницькі організації, але раптом така відвертість: "Негативно впливає на настрої росіян і зовнішньополітична ситуація. У нас вистачає своїх – епідеміологічних, соціальних та економічних – проблем, і примара нової ескалації конфлікту із Заходом на цьому тлі не може не напружувати.
Давно відійшли в минуле войовничі, шапкозакидальні настрої, немає бажання погратися з гранатою і показати супостату свої "Іскандери". Домінує думка, що нам зараз не на часі обтяжувати себе ще й військовою конфронтацією з могутнім, багатим та технологічно розвиненим Заходом. Але інформаційне тло демонструє, що таке зіткнення стає цілком імовірним. Це ще більше лякає людей, додає негативу в і без того повну скарбничку катастрофічних очікувань. Що більше таких новин, то гірше соціальне самопочуття. Запит на відновлення національної гідності та величі цілком задоволено 2014 року, антизахідні настрої останнім часом знижуються, і гасло "гармати замість олії" сьогодні – останнє, що готові підтримати росіяни".
Одну війну Путін упевнено виграв: війну із власним народом. Вона завжди була гібридною і ніколи не переходила у гостру фазу. Кремль купував, спокушав, тиснув і в окремих випадках знищував незадоволених. Не сказати, що йому довелося у процесі зіткнутися з великими труднощами, соціальний матеріал виявився податливим. Настільки, що готовий нині неохоче, але піти на забій, віддати на нього своїх рідних і близьких, і все це через якихось чортів, що оселилися в голові старого, понівеченого нескінченною владою кадебешника. До чого ж убога велика Росія.
Вип'ємо за те, щоб він якнайшвидше програв, адже скільки можна.
Джерело: "Контракты"
