+4 Київ
Багато років спостерігаю людей, які репрезентують владу. Різних, у всьому світі. Переважно в Україні, США й кількох європейських країнах. Це дуже різні люди, різний вік, країни, погляди.
Але є й дещо спільне. Влада завжди й усюди погано діє на крихку, незрілу психіку. У неготових загострює найгірші вади, насамперед заздрість, мстивість і гординю. Люди у владі поділяються в основному на два типи: покидьки, які намагаються здаватися людьми, і люди, які щосили намагаються не стати покидьками.
Навколо і тих, і інших кружляють їхні підлеглі. Вони, у свою чергу, поділяються на тих, хто вітає шефа із днем народження щиро, і тих, хто хоче, щоб шеф не дожив до нового дня народження.
Загалом щирість і чесність у світі політичних тварин – найдорожча валюта. Її можуть собі дозволити лише ті, хто справді не хоче більше влади. Таких украй мало, адже влада – один із найсильніших у світі наркотиків. Відмовляються ті, хто має її вже достатньо, не боїться втратити й уміє зупинитися. Або ті, хто не вважає владу цінністю як такою.
Спілкуючись із військово-політичними керівниками будь-якого рівня, я намагаюся говорити не з погонами, посадами чи бюджетами. А з людьми. Я хочу їм добра, тому що хочу добра собі. І намагаюся не отруювати себе іграми.
Коли ти не граєш на таких зустрічах, ти виглядаєш як мінімум дивно. Не по правилах. Зазвичай за столами політичних переговорів говорять одне, а думають зовсім інше. Зазвичай інстинктивно зчитується, хто тут хижак, у кого які пристрасті, як спільні пороки можна обернути на ситуативні союзи. Я намагаюся говорити те, що думаю. Не тому, що хочу бути святіше папи римського. А тому, що це найкраще, що я можу зробити для себе. І для людей, із якими я розмовляю. Бо це такі ж смертні люди. І раніше чи пізніше нам усім умирати. Я хочу, щоб кожному з нас було із чим, було спокійно й легко звідси йти.
Часто в поглядах читається: "Ну так же не може бути, ти ж просто граєш у таку наївну відвертість, хтось же за тобою стоїть".
Я розумію цей базовий скепсис, тільки із часом він проходить. Ті, хто мене знає довше, розуміють, що я не прикидаюся, а справді намагаюся бути в цьому тераріумі чесним ідіотом. Саме тому я розповідаю тим політикам, які мені симпатичні, про свою мотивацію. Я розповідаю, чому я тут і як важливо піднятися над цією суєтою, згадати про власну душу, про мудре милосердя до людей, щоб у кінці піти з легким серцем.
Я розумію, як максимально наївно й божевільно це виглядає – розказувати на Капітолії чи в Лондонському парламенті, Кабміні, Пентагоні чи Офісі президента про те, як важливо зберегти свою душу. Що найкраще, що ми можемо для себе зробити при житті, – це підготуватися до смерті.
Я не знаю, чи вдасться мені зберегти цей наївний ідіотизм до кінця життя. Але мені хотілося б. Бо тільки так я збережу себе.
Джерело: Берлінська / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
