-8 Київ
Стався вибух біля ТЦК у місті мого дитинства. Що важливо розуміти?
1. Росіяни несуть колосальні втрати на фронті. Так, ми теж несемо важкі втрати щодня. Але завдяки героїзму наших людей їхні втрати неспівмірно масштабніші.
Так, вони повільно просуваються вперед. Але при цьому лягають тисячами в наші поля, вкладаючи гігантський ресурс об'єднаного ВПК самої Росії, Північної Кореї, Китаю, Ірану, Білорусі й інших негласних союзників. І все одно поки не можуть кардинально переламати ситуацію. Навіть на 11-й рік війни.
2. Не змігши взяти Київ за три дні, не змігши взяти жоден обласний центр за три роки повномасштабного вторгнення, вони все більше шукають способи зруйнувати нас зсередини.
Тисячі ефесбешників, гереушників, штатних і нештатних агентів цілодобово працюють над тим, щоб розхитати нас зсередини. Посіяти хаос, паніку й недовіру.
Правило просте: шукай найслабші, найболючіші точки – і бий по них.
МСЕК ховають кеш у матраци, прокурори стали інвалідами, депутат утік в Монако? Українцям це болить? Значить, тисячі "проукраїнських" профілів із-під Москви тут же отримують команду "фас" – розкачувати і так згорьованих, вигорілих людей, писати: "Подивіться на цю сволоту, заробляють на крові! Де справедливість? Ми вже програли, треба здаватися!"
3. Спланована одночасно серія вибухів під ТЦК, спалені авто військових – це частина того самого єдиного плану.
Не змогли ззовні, не зламали наших на фронті, у бою – значить, треба ще більше мільярдів вкинути на роздування пожежі зсередини. Шукати колаборантів, зрадників, наркоманів. Когось купляти за мільйони за злив розвідданих. Комусь пообіцяти в Telegram пару сотень баксів на дозу – "просто занести пакетик под ТЦК, поджечь машинку и снять видос".
Зрадники є в кожному суспільстві, під час кожної війни – це звичайне явище. Тільки самих росіян, які перебігли на сторону Гітлера, було, за оцінками істориків, близько 400 тис. Як показала війна, в українському суспільстві зрадників доволі незначний відсоток. На початку росіяни розраховували, що зрадників мільйони. Що їх тут зустрічатимуть квітами. І жорстко обламалися від тотального спротиву, коли українці зустріли їх, зупиняючи танки голими руками. Спалюючи живцем у кожному селі.
4. Найбільше ворог хоче, щоб ми зневірилися від своєї ж внутрішньої політичної несправедливості. Від своїх же мерзотників. Щоб зневірилися військові, побачивши зранку спалену машину, на яку збирали всім селом. Від "своїх" же, щоб налякалися цивільні, коли вибухає пакет біля поліції, лікарні чи ТЦК.
Забрати довіру, налякати, паралізувати. Щоб зупинилися допомагати фронту. Щоб фронт нарешті впав. Бо навіть безрозмірна Росія не може собі дозволити довго нести такі колосальні втрати, скільки українці їх убивають по днях.
Що нам робити? Не виконувати задум і план росіян. Триматися. У пам'ять про десятки тисяч загиблих, які билися за нас, як за своїх рідних. Щоб ми вижили.
У честь тисяч полонених, які вірять у російських катівнях у те, що ми на свободі визволимо їх. В ім'я наших любимих близьких, наших дітей. Щоб вони ніколи не знали тортур і зґвалтувань від прийшлих маніяків на своїй землі.
Заради світла в собі. Бо найгустіша темрява завжди перед світанком.
А той, хто приніс за срібники смерть у пакеті своїм людям, сам єдиний і розірвався російською бомбою. Мерзенний Іуда. Розшматований по моєму місту, стертий у пам'яті людей. Назавжди.
Джерело: Марія Берлінська / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
