+12 Київ
Двох маленьких дівчат ґвалтували їхні брати.
Одна не вижила. Мати все прикривала.
Минуло 20+ років. Брати пішли служити в ЗСУ.
Сестра, котра вижила, написала в соцмережах про те, який жах був у дитинстві.
Я не знаю, чи все, що розповідає ця людина, відповідає дійсності. Знаю, що вже є журналістське розслідування. Його варто прочитати, щоб скласти свою думку.
Що я знаю точно.
1. Ні, це ніяким чином не підриває довіру до нашої армії. Бо армія – це дзеркало суспільства.
А в кожному суспільстві є певний відсоток маніяків, педофілів, ґвалтівників і терористів.
У кожному, без виключення.
2. Служба в армії, статус ветерана нікому не дає індульгенцію. Армію не можна використовувати як прикриття своїх темних справ. Але деякі намагаються – репутацією тисяч найкращих людей прикрити свої злочини. Якщо факти реальні й доведені – з такими треба прощатися.
3. Люди рідко строго темні або світлі. Я бачила, як ті, хто вів себе достойно під обстрілами, могли потім спускати всі гроші в ігри, обманювати побратимів, мародерити. Або ті, хто в тилу виглядав як найбільш пафосні патріоти, здувалися при перших прильотах.
Були й ті, хто вів себе зразково достойно і на фронті, і в тилу. У будь-яких життєвих обставинах. І навіть після російських катівень.
Але таких серед нас меншість.
4. Хтось у Facebook спитав по цій історії: "Якщо в нас таке можливо, чим ми тоді відрізняємося від росіян?"
Відповім. Відрізняємося в основі.
Як мінімум тим, що не боїмося про це говорити. Здається, що цього мало. Але саме із цього починається перший крок, зі сміливості бути людиною.
У Росії за це як мінімум була б стаття про "дискредитацію армії". А не стаття в медіа.
А як максимум цю жінку б обнулили десь у посадці – просто за те, що посміла сказати проти "гєроєв СВО".
У нас, як і в кожному суспільстві, є випадки такої лютої дичини.
Але ознака зрілості нас усіх – коли це вже не норма, коли страшно стає вже не жертвам, а тим, хто їх убиває і ґвалтує.
Джерело: Марія Берлінська / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
