+13 Київ
Facebook видалив мій попередній допис із враженнями зразу після операції. За мову ворожнечі до росіян. Мова ворожнечі не дозволена навіть після багатогодинного наркозу.
Тому поділюся з вами новими враженнями і собі залишу на пам'ять.
Мені була потрібна операція, щоб уникнути ризику зараження крові. Коли лікарі почали оперувати, вони виявили осколки від міни і ще осколки кістки. Тому операція змінилася на ходу – хірурги діставали ті кістки і ставили ще титанову пластину, бо під оком кістка вся була розбита.
Далі, щоб сформувати здоровий простір усередині відсутнього ока, вирізали шкіру з руки, ще щось у нозі. Це все вони вшили в око і потім артерію із шиї пов'язали з тим новим шматком в оці.
Загалом операція тривала дев'ять годин. Якби була одна бригада, то було б іще довше.
Коли я прокинувся – враження було, що я вже в пеклі. Дуже боліло горло, купа трубок, усе надувається і здувається, весь час чув голоси, які щось говорять німецькою. Намагався говорити з ними, але по реакції розумів, що або я не те говорю, або вони не те чують. Бачив на годинниках на стіні, що було 20.18, хоча до операційної мене відвезли десь о 7.45.
Першу добу майже не спав. Дивився на сумну картину навпроти ліжка: там якась затока, туман і дерева стоять. Ця картина ввижатиметься мені в поганих снах.
Якби не медитації, я не витримав би. Адже завдяки їм я навчився просто слідкувати за диханням і спостерігати почуття в тілі. На Віпасані ми це робимо 10 днів із 4.00 до 20.00.
Другий і третій день були так само жахливі. Кожен ковток – страшний біль у горлі і щось заважає. Виявилося, що це зонд. Кожен день приходили і здирали пластирі з місць, де брали шкіру. Біль жахливий.
І вже десь на четвертий день мене звільнили від цього зонда і трубок. І вперше за ці дні дозволили їсти… точніше, пити рідке. Мій мозок став чистішим, бо я не вживав зайвої їжі і зараз мислю досить урівноважено.
Прочитав уже сторінок 220 книжок. І прослухав уже три години аудіокниги. Це може сигналізувати вам, що нічого страшного не відбулося зі мною. А я вам, знаєте, що скажу на це? Так і думайте. Бо куди гірше буде, якщо почнете жаліти. Окрім того, я усвідомлюю, що зараз наші хлопці в холоді боронять країну. І мені точно не гірше за них.
І останнє.
Перед операцією мій пульс був 45. Лікарі спитали, чи я вживав заспокійливе, або, може, я спортсмен, бо не нервую. Нічого не вживав і не спортсмен. Я просто довіряв. У першу чергу своєму тілу й бажанню жити, а потім лікарям.
Війна багато що змінить. І я дуже хотів би, щоб змінила ставлення держави до здоров'я громадян. Нові медичні заклади з філософією абсолютної поваги до людини і відношенням до їхніх проблем зі здоров'ям не як до вади, а як до точки зміни. Зміни на краще.
Джерело: Masi Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
