ГОРДОН
 
 

Попереду довгі дні адаптації до нової реальності. Але поки всі друзі поводять себе, наче без ока я виглядаю краще

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Місяць із дня поранення.

У мене одне око, і я дуже ціную його ресурс. Тому коли читаю пости, які не вартували мого ресурсу, то дуже ображаюся сам на себе, бо ж це мій був вибір читати. Так от, якщо у вас одне око, то кажу вам, що в цьому пості на початку буде важливе, а далі – особисте. Але це все пов'язане з війною. То самі тепер вирішуйте, чи варто читати, навіть якщо у вас два ока.

Важливе.

1. Мій друг Сашко, який разом зі мною отримав поранення, усе ще в комі. Я просто хочу, щоб він вижив і зміг продовжити своє існування без зайвих ускладнень. Не знаю, як ви це робите, але зичте йому сил і здоров'я хоча б подумки.

2. Зробіть усе від вас залежне, щоб забрати дітей із міст на лінії фронту. За день до поранення ми з побратимом були у Слов'янську, зупинилися, щоб зорієнтуватися. До нас підійшов хлопець років дев'яти з великими очима.

– Драсте!
– Привіт. А що ти тут робиш?
– Коров пасу.
– Хочеш яблуко?
– Да.

Сьогодні наймасовіший обстріл Слов'янська. Я не знаю, чи той хлопець вижив. Але вже місяць я згадую про ту зустріч і точно знаю, що йому там не місце. Це мало б бути місією держави – вивезти всіх дітей із лінії фронту.

3. Міни – це смерть. Якщо ви на фронті чи за 50 км від лінії фронту – пам'ятайте, що в будь-якій зеленці (трава, ліс тощо) можуть бути міни. Як і на дорогах. Це не парки в Києві, це фронт. І від підриву на міні дуже складно врятуватися. Тому бережіть себе, будьте обережні.

Особисте, але дуже важливе для мене.

1. У мене кожного дня болить місце поранення, але це легко витримати, коли є поруч брат. Я кожного дня маю ягоди, смачну їжу і безліч інших деталей, які дарують смак життя. Знаю, і ви знаєте, як важко серед робочих днів знайти час для рідних. У нього того часу ще менше, але я цього не відчуваю і дякую за це нашій матері, нашому батьку і самому братові.

Батькам за те, що створили між нами простір любові. Брату, що не відмовляв іти на війну і не дорікнув, що мав свободу обрати саме цей шлях. І за його безмежну любов. І що вигріб моє поранення. Дякую…

2. Тільки поранення в голову дало мені пару гарних нових звичок.

Читати менше зайвого, бо ресурс одного ока обмежений. Можливо, це ще й допоможе мені писати коротше.

Говорити чітко. Бо перший тиждень на обході лікарям казав, що в мене болить голова. А лише потім зрозумів, що вони так спокійні – бо це ж головний біль. У той час як я мав на увазі, що болить оте місце, де було око, частина лоба. По суті, це теж голова, але погодьтеся, що "болить місце поранення" – це не просто "болить голова".

Дивитися собі прямо в обличчя. Нещодавно вперше побачив себе без ока і частини лобної кістки (замість неї титанова пластина). Злякався, бо виглядає воно страшно. Але на третій день уже легше дивитися, хоча все ще викликає подив.

Не драматизувати. Звісно, я почав драматизувати. Почав жаліти, що не зможу стояти на голові. Або що не зможу їздити тепер на мотоциклі чи лізти на гори, на всякі 6 тис. км чи 7 тис. км. Але потім пригадав, що за 38 років я жодного разу не стояв на голові, на мотоциклі я вже рік як не хочу їздити, а в гори теж так і не пішов. Жодного разу не пішов у гори за 38 років. І нормально жив. Чесна розмова із собою рятує від зайвого драматизму.

3. Попереду довгі дні розмов із собою, у яких треба адаптуватися до нової реальності й прийняти стару. Попереду прийняття себе і прийняття нових реакцій людей, коли вони будуть бачити людину без ока (дякуючи друзям – зараз я геть не помічаю їхніх нових реакцій. Усі так поводять себе, наче без ока я виглядаю краще).

Але я вважаю, що не міг би не піти на війну. Тобто не вважаю, що зробив неправильно, що пішов, навіть з огляду на наслідки. Тому що з двома очима і не на війні я би не зміг бути в гармонії із собою так, як я зараз є з одним оком. А ось чому це так – я мушу ще зрозуміти. Попереду "Людина в пошуках сенсу".

І останнє. Дуже дякую вам, люди.

За ваші підтримки слова. За ваші молитви і навіть просто думки про одужання. Щасливий бути серед такого суспільства.

Дякую всім і навіть вибачте, що місяць тому змусив вас хвилюватися. Особливо це стосується моєї чарівної сестри й мого брата.

Джерело: Masi Nayyem / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги