+6 Київ
Факапи євровідборів, усіх досі з 2015 року, – результат відсутності державної інформаційної та економічної політики в музичній сфері.
Артисти не розуміють, чому закон досі не дає визначень доброго і поганого, але вони весь цей час бачать, що одні й ті самі стандарти, моральні зокрема, однакові не для всіх.
Артисти не знають, що обирають члени журі – музику чи "репрезентацію", але вони знають, як записати таку українську пісню, щоб вона вселяла любов до українського.
Артисти не розуміють, як їм будувати кар'єру в країні, де не платять роялті, де немає концертних залів, де для них немає майбутнього; але вони досі вірять, що можуть бути успішними у своїй країні, і пишуть нові пісні. Багато нових класних пісень.
Артисти не знають, як їм вийти на міжнародний ринок, але дуже добре знають, що в Україні немає офісу Sony Music, як і офісів багатьох великих музичних компаній та стримінгів, але які є в Росії, і де з ними радісно працюють, не вимагаючи присягання у вірності.
Артисти не знають, що їм ще зробити для країни, щоб країна хоч щось зробила для них. Але дуже добре знають, що молодість у них одна.
На мою думку, на "Євробаченні" Україні потрібно виступити під білим прапором з логотипом конкурсу. Міжнародний приклад є. Щоб хоч трохи соромно стало тим, хто припускає своєю шкідницькою байдужістю всі ці ганебні скандали. Адже очевидно, що вони системні, вони – не виняток. Це навіть не скандали, а симптоми! Проблема ж не в десятках українських авторів та артистів, які якщо не співали у РФ, то записали фіт із росіянами або були видані на російському паблішингу. У цьому мало хорошого, але їх не поменшає. Проблема в тому, що за вісім років ніхто у владі не думає про те, яким має бути український музичний бізнес у ХХІ столітті і що з ним не так. А євровідбори – найкраще відображення його стану.
Джерело: Михайло Ясинський / Facebook
