+2 Київ
Учора був день... і світлий, і водночас сумний.
Світлий тому, що на волі наші лідери та герої – Умеров і Чийгоз. Сумний тому, що попереду ще дуже багато боротьби, у в'язницях залишаються десятки ні в чому не винних кримських татар, а сотні тисяч – у полоні у нелюдів, у гетто. Та тому, що платою за свободу виявилося вигнання з Криму – найстрашніша для кожного кримського татарина мука.
Я обіймав сьогодні своїх колег – Мустафу Джемілєва, Рефата Чубарова. А в ефірі, який вів після того, як інформація про звільнення стала відкритою, виступили сльози на очах Ленура Іслямова. Батько Чийгоза в цей момент телефоном розповідав, що найперше поцілував фотографію своєї дружини, мами Ахтема, яка нещодавно пішла від нас, поцілувавши сина і сказавши, що пишається ним. Сам я ледве стримався.
Потім прийшла Севгіль, ефір якої був пізніше, ми сиділи навпроти і дивилися одне одному в очі, і в обох у нас були сльози. І я сказав Севгіль, про що подумав у цей момент. За що нам усе це? От просто – за що? За що наші пра-пра-пра-пра... бабусі і дідусі мучилися, за що зараз ми мучимося, сотні тисяч кримських татар, узагалі ні в чому не винних? За що зламано наші долі, долі наших дітей? Я не знаходжу на це запитання жодної не людожерської відповіді.
Іноді охоплюють такі відчуття, що здається – ми одні у всесвіті, що зрозуміти нас можемо тільки ми самі. Я дивився в очі Севгіль, а вона в мої. Нам нічого говорити одне одному не треба, у них все одне й те саме, абсолютно. Але ми знаємо, що ми не одні, нас багато, не тільки кримських татар, але всіх людей із серцем. Мені дуже світло зараз та й дуже сумно.
Спасибі всім, хто живе з нами одним болем і почуттям несправедливості. Ви – найкращі у світі люди, ви – праведники, як праведний моторошний шлях кримських татар до щасливого життя, до батьківщини і свободи. Завдяки тому, що ми разом, ми все-таки виживемо і ми переможемо.
Джерело: Айдер Муждабаев / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
