+3 Київ
Щороку цього дня хтось обов'язково запитує, чи написав би я той самий пост. Революції точно не починаються з одного поста у Facebook, за ними завжди стоять біль і не почутий розпач мільйонів.
Але якби я знову опинився перед комп'ютером того вечора 21 листопада 2013 року, так, я написав би. І це не впертість і не вихваляння. Навпаки, з кожним роком у цій відповіді все менше емоцій і більше впевненості.
Озираючись лише на цей рік, я міг би навести десятки аргументів, чому вісім років тому ми все зробили правильно. Але я наведу лише один, найочевидніший.
Серпень минулого року. Вибори й протести в Білорусі.
Можна багато сперечатися про те, як би все повернулося, якби ми не вийшли на вулиці того вечора, 21 листопада; сумніватися у досягненнях, які у нас точно є, чи, навпаки, вказувати на помилки та провали; можна навіть проклинати тих, хто, як здається, скористався революцією, і згадувати всіх негідників і романтиків.
А можна просто подивитися, що нам готували.
Розтоптані права та свободи, вирвані "з м'ясом" закручені гайки, витиснута з країни опозиція, десятки вбитих активістів і журналістів у катівнях та ще одне втрачене покоління.
Сьогоднішній Мінськ – це саме те, що нам готували, якби ми не вийшли на вулиці вісім років тому і – що ще важливіше! – не довели всього до кінця.
Я не хочу жити в такій країні, і якщо така загроза буде, готовий вийти на вулицю ще раз.
І так, випереджаючи питання, чи загрожує нам таке, думаю, ні, не загрожує.
Мені здається, що ми як країна і як суспільство вже отримали вакцину проти цієї хвороби. Так, можуть бути симптоми, можна навіть імітувати якісь ознаки недуги, маніпулювати символами чи погрожувати реваншем. Але по-справжньому дороги вже немає.
У нас неймовірно круте громадянське суспільство. Не завжди незалежні, але точно вільні ЗМІ. І в нашій країні вже виросло покоління неймовірно вільних людей, які надто багато віддали за свій вибір, щоб так просто від нього відмовитися. У них, у нас – у всіх вистачить сил сказати ні будь-яким спробам диктувати, а не домовлятися.
І ось що. Цього року помітна ще одна логічна тенденція. На восьмий рік після революції у публічній дискусії почали зменшуватися спроби переписати історію Євромайдану та сумніви у тому, що вісім років тому ми все зробили правильно.
Сходить піна. Скептики допомагають романтикам. Романтики тверезіють і стають мудрішими. А з ворогами й опонентами час сам розставляє все на свої місця.
Зі святом вас. Свободи та Гідності.
Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
