-3 Київ
На сьогодні Україна відтягує на себе з ходу плюс-мінус 10% російських збройних сил. Це те, що стоїть або біля нас (типу 20-та, 8-ма загальновійськові армії), або на наших окупованих росіянами територіях (22-й АК у Криму плюс 1-й і 2-й АК на Донбасі) плюс окремі підрозділи ВКС і Чорноморський флот.
На випадок рішення почати повномасштабну війну проти України підтягнуть іще сил. Точно 1-ша ТА з Підмосков'я, окремі з'єднання 49-ї і 58-ї армій, окремі з'єднання ЦВО. Концентрація сил явно буде на рівні 30–40% і, можливо, до 50% сил – більше не можна, бо є інші стратегічні напрямки.
Тому недарма Бен Годжес іще у 2015 році казав, що, поки в РФ конфлікт з Україною, їй не до країн Балтії та Польщі.
Тобто відтягаємо ми на себе дай боже.
А тепер порівняйте, скільки ми отримали допомоги, щоб ефективно цьому всьому протидіяти. Дякуємо за все, звичайно, але можна було б більше.
На Заході виходять із того, що нам нікуди діватися – мовляв, і так будуть змушені ті українці барахтатися, стримуючи РФ.
Одним словом, не поспішають чомусь на Заході оголошувати хрестовий похід проти нинішньої РФ. Тоді виникає питання: якщо Захід не ставить щодо РФ максималістські цілі, а обмежується стримуванням, то чому Україна, маючи в сотні разів менше ресурсів, має ставити максималістські цілі типу дезінтеграція РФ, як бачиться багатьом?!
Одним словом, пора кінчати з романтизмом, а бути реалістами. Ні, це не означає договорняки із РФ, але означає вибудовування політики, яка відповідає нашим інтересам і ресурсам. А наш інтерес – не згоріти у протистоянні із РФ, а вижити і стати трошки багатшими і отримати трошки більше безпеки шляхом нарощування потенціалу стримування без підриву економічної та соціальної бази.
Джерело: Mykola Bielieskov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
