+4 Київ
Питають, що я відчуваю на річницю повномасштабного вторгнення, коли російські бомби почали падати на мирні міста, а колони російських танків пішли на Київ. Правду кажучи, нічого особливого. Ще один день війни, яка стала частиною нашого життя. Точніше, зруйнувала все, що ми називаємо нормальним життям.
Можливо, коли Росія здується, як мильний пузир, і війна нарешті закінчиться, цей день набуде для мене особливого емоційного звучання. А поки – ні. Аби вистояти, ти мусиш адаптуватися до "нової нормальності". Хоча все, що ми переживаємо, далеко не "норма".
Сьогодні ЗМІ в різних частинах світу публікують різними мовами мій зимовий есей. У тексті я згадую свою подругу, яку війна мені подарувала й забрала в мене й усіх, хто любив Вікторію Амеліну. Я знаю: доки ми пам'ятаємо наших мертвих – вони живі. Її незавершена книга про жінок у війні в цьому році виходить у Данії й Нідерландах. Навіть після смерті Віка продовжує за нас боротися.
24 лютого 2022 року я написала у Facebook: "Буде складно, але ми вистоїмо. Проти Путіна грає історія". Пройшли чотири роки. Ми на правильному боці історії. Путін намагається повернути нас у минуле. Він не може виграти на полі бою, тому його головна зброя – терор проти цивільних. Але майбутнє настане. І це неминуче.
Джерело: Oleksandra Matviichuk / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
