0 Київ
Мені боляче й невимовно соромно, що держава, переклавши найневдячніший і критично важливий обов'язок на військовослужбовців ТЦК та СП, не може їх захистити. Так не мало й не має бути.
Я вже неодноразово наголошувала на тому, що військовослужбовці не повинні займатися безпосередньою мобілізацією. Завдання військових – формування мобілізаційного плану, постановка на облік, розподіл особового складу. Оповіщенням, доставленням, затриманням, притягненням до відповідальності, пропагандою і формуванням відповідної інформаційної політики має займатися виконавча влада, органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи. Коли всі ці інституції самоусунулись і переклали відповідальність на плечі тих, хто не має відповідної спроможності, наслідки були очевидні й прогнозовані. Наслідки вже настали. Але краще пізно, ніж ніколи, почати зміни. Причому ці зміни – це як реформа мобілізації від держави, так і боротьба громадянського суспільства, медіа, свідомих громадян із навалою невігластва, безвідповідальності й російської ІПСО.
Щирі співчуття рідним і близьким Юрія Бондаренка. Світла пам'ять воїну.
Я дуже розраховую на справедливий суд для його вбивці, а також для нападників на інших військовослужбовців ТЦК по всій країні.
Мені прикро й соромно, що в державному бюджеті на 2026 рік не закладені кошти на підвищення грошового забезпечення для військовослужбовців. Я порушувала це питання перед формуванням бюджету. І на виправдання уряду скажу, що ці кошти мають бути закладені в майбутніх контрактах, на які в наступному році має поступово переходити військо. Чому це не було прокомуніковано – важко сказати. Можливо, тому що в нинішніх умовах комунікація будь-яких намірів – справа невдячна.
Я розумію, що від цього не легше тим, хто вже зараз має знімати за власний кошт житло у прифронтових містечках за шалені гроші, ремонтувати за свій кошт корчі, скидатися на сигарети, серветки, газові балони, щоб доставити побратимам на позиціях, і ще багато чого. Я знаю, як вам важко при цьому читати новини про корупційні скандали на сотні мільйонів доларів. Просто хочу нагадати, що "русский мир" – це не тільки орда, яка суне з півночі й сходу. "Русский мир" – це також корупція, патерналізм і "ми нікаму нічєво нє далжни". І з цим "русским миром" ми боремося й у середині країни. Ми боремося. А значить, у нас залишаються шанси вижити. І це головне.
Мені дуже болить за Покровськ, Мирноград, Вовчанськ, Сіверськ, Новопавлівку, Гуляйполе. За кожну позицію, за кожного, хто не відступає, їде на допомогу, намагається евакуювати, деблокувати, доставити, прикрити. Я знаю, що більшість із цих людей не прочитають мій пост, бо найчастіше вони не мають ні часу, ні зв'язку. Але я хочу, щоб прочитали інші.
На всіх цих напрямках так важко, бо там катастрофічно не вистачає людей. Не тільки штурмовиків чи піхоти. Там часто немає кому організувати гарячу кухню чи баню для тих, хто виходить із позицій. Не вистачає діловодів й інженерів, операторів і зв'язківців. Банально не вистачає рук і голів.
І ми можемо скільки завгодно критикувати державу (точно є за що і варто). А ще можна просто взяти свій шматок роботи в силах оборони і робити. 4,5 млн українських військовозобов'язаних громадян ще не взялися за свій шмат.
Джерело: Olha Reshetylova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
