0 Київ
Макрону критично потрібен успіх на тлі протестів французів проти пенсійної реформи. Успіх у сфері внутрішньої політики поки що не проглядається, тому без зовнішньої ніяк.
Сьогоднішній візит Макрона в Пекін – це для нього шанс. Для нас теж, але також і низка ризиків. Макрон їде не один – він запросив президентку Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн. Мета зрозуміла – Макрон хоче говорити від імені Європи. Китай це більш ніж влаштовує – йому не подобається колективний Захід і те, що наша війна із РФ, власне, його вперше за багато років зміцнила.
Китай упевнений, що змагання зі США розгортається, але зовсім не хоче, щоб це було змагання з колективним Заходом. Чим менше солідарності всередині Заходу, тим краще для Китаю.
Власне, як і для Путіна. А для нас – із точністю до навпаки. Вести із Сі розмови про геополітику, звісно, можна і навіть потрібно. Розуміючи, що Китай розуміє мову балансу сили й ніяку іншу. На фоні поїздки президента Тайваню у США і зустрічі зі спікером Конгресу із прогнозованою роздратованою реакцією Китаю в Макрона є вибір: грати "окрему європейську" карту або "західну". Від торгівлі до безпеки, адже Австралія вибрала американські атомні підводні човни замість французьких, і з цього почалася співпраця США, Австралії та Великобританії навколо стримування Китаю щонайменше формально.
Тому спокуса розіграти "європейську" карту є. Говорити із Сі годинами, як із Путіним, не вдасться. І це теж добре.
Джерело: Pavlo Klimkin / Facebook
