0 Київ
Історія дев'ята. Леонід Биков. (Будемо жити!).
Здається, що це було 100 років тому... Було. Шкода, що саме "було" – у минулому часі...
Осіннього вечора десь у середині 70-х у моїй холостяцькій квартирі на Татарці пролунав дзвінок у двері. Я відкрив і побачив на порозі мокрого мало не до нитки молодика. Я намагався згадати, де я його бачив... і не міг. Але бачив точно! І тут він відрекомендувався:
– Доброго дня. Я – Леонід Биков. А ви Ігор Поклад?
Відверто кажучи, я обімлів. Ну точно привиділося... Ну бути же не може! У мене за дверима Биков?!
– Він самий! Заходьте, ви ж промокли наскрізь!
Ми пройшли в кімнату, мама бігом зробила нам чайку і чогось міцнішого – треба було зігріти людину. Поговорили про те, про се, роззнайомилися. Випили по грамульці і перейшли до справи.
Льоня якраз розпочинав зйомки свого дебютного режисерського фільму "Де ви, лицарі?". На нашій студії як композитора йому запропонували мене. Робота попереду складна. У фільмі планували багато пісень і музики. Ми працювали довго. Із Юрою Рибчинським написали кілька пісень, записали їх із Колею Кондратюком. Але... фільм "провалився" у прокаті. Це був той самий "перший млинець нанівець". Не вийшов... Льоня страждав найбільше. Провал у першій же режисерській роботі міг поставити жирний хрест на його бажанні знімати. І він зник... Зник надовго.
Минуло кілька років. І знову він у мене. Ми намагалися не згадувати про ту невдачу, говорили про інше. І раптом Льоня відкрився.
– Ігорю. У мене є ідея. Якщо і цього разу не вийде – усе. Зав'яжу з кіно назавжди. Але я маю це зняти. Фільм буде про льотчиків. Назви остаточної поки немає, але сценарій готовий. Ти будеш працювати зі мною? Ти не образився за провал попереднього фільму? Я залишу тобі папери, почитай. Потім поговоримо. Цим я хочу попросити вибачення за те кіно... Мені дійсно незручно, що я втягнув тебе в авантюру, а вона провалилася...
Хіба образився! Я зрадів несказанно! Звісно! Ну про що мова? Я прочитав сценарій на одному диханні! Це був захват! Калейдоскоп подій, герої – один кращий за іншого! У мене в голові вже народжувалися ідеї. Я готовий був ділитися ними.
Уранці прийшов Биков, і ми стали обговорювати. У ті роки зіркою першої величини в Радянському Союзі був, безумовно, Володимир Висоцький. Бобіни і касети (самвидавні, звісно) із записами його концертів розходилися мільйонними (самвидавськими ж) накладами. Мені якраз незадовго до зустрічі з Льонею хтось підкинув одну таку – знамениту "Винищувальну" серію – "Я – ЯК истребитель". Ми стали слухати... Льоня сидів, вдивляючись в одну точку на стіні і слухав, слухав. Потім попросив касету, хотів послухати ще й удома. А за тиждень повернувся.
– Знаєш, Ігорю, це геніально. Без перебільшення. Але це не мій фільм. Для цієї музики потрібно знімати інше кіно. Так що ось тобі касета і давай думати про те, що ми будемо робити з моїми "Стариками".
Я запропонував йому кілька тем, він мовчав. Награв мелодію пісні для фіналу... Він мовчав. Я не розумів, що відбувається...
Нарешті, ми стали обговорювати. Що довше говорили, то чіткіше я розумів – це не моє... У Льоні була чітко вибудувана картинка, він продумав кожен епізод, кожен кадр, а я все чіткіше бачив – мені реально нічого робити в цій картині! Є "Смуглянка", "Ніч така місячна"... Що мені складати?! Ну не сигнал же труби писати ?!
– А хоч би й сигнал, – відповів Биков. – Ну яка тобі різниця? Гроші ж ті самі. Пиши!
Ми просиділи пів ночі, сперечалися, він переконував мене взятися за роботу, але я відмовився. Я розумів, що писати дурниці (кілька музичних фраз) – не в моєму стилі. Пісня "Я сегодня до зари встану" вже була готова, і саме вона мала пролунати і пролунала в картині... Не моє.
На компроміс я не погодився – халтурити я не вмію, не хочу, а тому запропонував Льоні іншого композитора. Він засмутився, я – не менше. Але працювати аби як, не бачачи своєї ролі в цій картині, я не міг. Характер такий... Ми обнялися й розлучилися ще на деякий час.
Сьогодні, згадуючи все своє творче життя, я можу точно сказати – це найбільша моя помилка в житті! Найбільша! Уже просто мати ім'я в титрах "Стариків..." було би для мене великою честю. Але що сталося, те сталося... Головне – ми не посварилися.
Ще за деякий час ми зустрілися на кіностудії, Льоня біг мені назустріч, ми обнялися й почали будувати плани на наступну роботу – він запускався з новим фільмом "Прибулець".
– Там даю тобі цілковиту волю! Обіцяю! Твори!
І знову квартира, знову ночі без сну. Биков після неймовірного успіху своїх "військових" картин вирішив відійти від драми і вирішив зняти комедію. Це був новий крок, він не розумів, як його зробити. Тому прийшов із незвичайним проханням:
– Ігорю. У тебе багато музичних вистав. Зокрема комедій. А спробуй "намалювати" мені фільм музикою. Зможеш? Дай мені канву. Музичну драматургію. Мені потрібен темпоритм! Я від нього танцюватиму, за музикою піду. Мені це цікаво! Допоможеш, навчиш?
І я став грати. Одну тему, другу, третю. Ми періодично зупинялися, він щось записував, я продовжував. Так ми працювали щодня по сім – вісім годин. Іноді без сну. Думаю, мої сусіди були не дуже втішені. Але, побачивши живого Бикова в ліфті, починали посміхатися. Нам усе пробачали. Справа йшла доволі гладко. Я вже працював над фонограмами у студії, але... Льоня зник. Не дзвонив, не з'являвся. Як так? Уже й проби готові, і частина фонограм. Він ніколи не спізнювався, а тут...
– Ігорю. Льоня загинув...
Ці слова я чую досі. Я й не пам'ятаю, хто мені зателефонував тоді. Одне пам'ятаю... Я закрився, сидів і розгойдувався з боку в бік. Я не міг повірити, що це сталося. Про час прощання з ним мені не повідомили. Зателефонували вже після...
Картину "заморозили". Робота зупинилася. Про неї згадали за кілька років, вирішили закінчити розпочате. Але не було тієї іскрометності, не було в ній тієї, Биковської, чарівності, тієї чистоти... Я зараховую цю свою роботу до невдач. Тому що робив її без настрою, мене ніщо не надихало...
Мало він прожив. Шалено мало. Але ж без таких щирих і талановитих людей бідніє Земля... Ідуть почуття, змінюючись на рефлекси. Іде правда. Іде сьогодення. Там, нагорі, напевно, співають "Смуглянку". І це найталановитіший і чистий хор! Адже диригує ним Льоня. Та й майже всі його "Старики..." з ним. Тож "Клен кудрявый, клен зеленый, лист резной...". Еех...
Світла тобі пам'ять, Льоню Биков. Спасибі, що ти був у моєму житті! Будемо жити! Обов'язково будемо!
Джерело: Незабутні - Незабываемые / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
