0 Київ
Глянула Дудя з Пєвчих. До цього подивилася фільм "Навальний", тож вирішила додати вражень, я про Пєвчих майже нічого не знаю.
Почали про олігархів, хто що в Лондоні купив, яким жахливим був Лондон раніше, як любив багато російських грошей, як змінився на краще. Пєвчих постійно пояснює Дудю, що олігархи погані, він їй інтелігентно опонує – мовляв, вони теж люди. Чому ти не думаєш, що вони просто бояться, чи можна засуджувати Фрідмана за боягузтво? Але вона рішуче засуджує їхній моральний релятивізм і вважає, що якби вони вийшли і сказали, що Путін – злодій і вбивця, усього цього не було б. Ну, такий дитячий садок.
Олігархи, які завдяки Путіну напташили собі мільярдів по всьому світу, відклавши яйця у всі можливі кошики, раптом вийдуть і скажуть, що Путін – злодій. І Марія ніби не знає, що стається з олігархами, які вступили у відкрите протистояння з режимом, хоча начебто є приклади. Ну, про який моральний релятивізм можна взагалі говорити стосовно цієї публіки? Або ти частина системи і крадеш з усіма, або шукаєш інше місце. Якщо встигнеш. Загалом, заснула, інтерв'ю довге.
Прокидаюся – вони вже про Абрамовича. Марія каже, що він поганий, Дудь знову опонує, хотіла вже вимкнути, але тут Юрій запитує в Марії: "А чому тоді Україна нормально ставиться до Абрамовича як до переговорника? Чи ти вважаєш, що Україна не має рації?" – "Ну-у-у. Я вважаю, що так, не має рації, що вона небезпечно заграє, намагаючись побачити союзника в тому, хто союзником не є". – "А ти вважаєш коректним висувати такі претензії Україні, яку зараз херачать ракетами і яка шукає шляхи це припинити?"
Рік війни. У Дудя – досі переговори за участю Абрамовича, до якого Україна до всього ж ставиться нормально. Юрію, ви при тямі взагалі? Запитання риторичне.
Зеленський ще у квітні пояснив, що він думає про участь Абрамовича, зокрема, і про переговори з Росією загалом. 100 тис. разів на різних рівнях заявили різні офіційні особи України про неможливість будь-яких переговорів у принципі. Виведення військ, капітуляція, суд, репарації. Оце позиція України. Але в Дудя Україна шукає шляхи припинити вогонь за допомогою Абрамовича. Ну, просто припинити.
Пєвчих йому нагадує, що переговорний процес давно завершено, але додає, що якщо Україна й далі сподівається на Абрамовича, то, "звісно, я не маю права вказувати й засуджувати, я перепрошую..."
Поки Зеленському аплодував Лондон, я дивилася на цю бесіду двох інтелектуалів, у розумінні яких Україна – така нещасна дурепа, яка під вогнем шукає порятунку через російських злодіїв у законі. Дудю треба частіше інтерв'ю брати в чувака в американських кедах, і він здійметься до нових, зовсім космічних вершин примирення й гуманізму.
Я в курсі, що російські телеведучі часто обмовляються через свою тотальну втому, розсіяність, неуважність і задумливість. Вийшов у прямий ефір – і обмовився на три з половиною хвилини. Але ж це не прямий ефір. Це ретельно змонтована програма, де продумано кожен завиток на шпалерах і травинка у ландшафтному парку. І цю хрінь про Абрамовича-переговорника, якого цінує Україна, випускають у лютому. 2023 року. І цю брехливу хрінь послухають і подивляться, мабуть, мільйони. І протягом кількох годин двоє, витончено опонуючи одне одному, намагаються зрозуміти, чому ж у Росії сталося те й те, а того й того так і не сталося. Чому ж тиранія і диктатура, чому ж не прогрес і процвітання.
Та тому що ви брешете завжди. І навіть найкращі з вас. І просто не можете не набрехати. І, напевно, пояснюєте собі свою брехню якимись добрими намірами. І постійно засмучуєтеся, що в нас такий популярний знущальний вислів "хороший русский".
"Хороший русский" не просто ламається на Україні, а розсипається на порох, сумуючи і співчуваючи, передбачаючи й усвідомлюючи, але однаково розглядаючи як порятунок для всіх найганебніший, найбільш принизливий, скотинячий, рабський варіант. Ти міг це вирізати із програми, але ти це залишив. Ти зняв про Колиму, зняв про Беслан, про "Чому в Росії катують", але так ні хріна й не зрозумів, де живеш і що коїть твоя країна. Гуманіст херів.
"Принцип мого століття, мого особистого існування, усього життя мого, висновок з мого особистого досвіду, правило, засвоєне цим досвідом, можна висловити кількома словами. Спочатку потрібно повернути ляпаси і лише після цього – милостині. Пам'ятати зло раніше від добра. Пам'ятати все добре – 100 років, а все погане – 200. Цим я й відрізняюся від усіх російських гуманістів ХІХ і ХХ століття" (Варлам Шаламов).
Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
