+1 Київ
13 травня роковини смерті Валерія Лобановського. Що більше минає часу з цієї сумної події, то глибше і гостріше розумієш, що ми всі, зокрема вітчизняний кінематограф, у боргу перед ВВЛ. У наші дні не вщухають суперечки, хто має бути героєм національних фільмів, щоб з екрана когось покликати на благі справи, а когось щонайменше "розбудити", і це все – актуальна проблема.
Потрібен герой-об'єднувач
Вийшло кілька українських стрічок про відомих історичних постатей. Не хочу говорити про художній рівень таких картин. Я про інше – герої цих фільмів є героями не в кінознавчому, а в загальнолюдському плані для одних і антигероями для інших наших співгромадян. Об'єктивно вони роз'єднують суспільство. Як реагувати? Прихильники цих особистостей категоричні, у їхніх гучних публічних спічах чути заповіді прапорщиків Радянської армії: "Не знаєш – навчимо! Не хочеш – змусимо!"
Потрібен принципово новий герой. Який може солідаризувати суспільство, який здатний об'єднати людей. І як бонус – він відомий і цікавий далеко за межами України.
Таким умовам повністю відповідає Валерій Васильович Лобановський. Саме його постать, його доля не залишить байдужим навіть того, хто далекий від футболу. Утім, я писав про це і рік тому.
Після публікації цієї статті у виданні "ГОРДОН" до мене несподівано звернулися молоді, але успішні продюсери, чиї імена добре відомі у світі кіно і ТБ. Вони сказали, що вже починають працювати над цією темою, запропонували зустрітися.
Ми поспілкувалися. На моніторі комп'ютера хлопці навіть показали мені цікавий фрагмент: знаменитий гол Олега Блохіна в Мюнхені в матчі за Суперкубок УЄФА 1975. Як кінематографісти "нової хвилі" вони показали мені те, чим самі доповнили кадри старої хроніки. Це і трибуни старого Олімпійського стадіону в Мюнхені, якого давно немає, це і емоційні обличчя вболівальників. Робота класна, не помітні "шви" між реальними кадрами старого телерепортажу і якісною роботою сучасних комп'ютерних графіків. Єдине, про що я запитав у цих продюсерів: яким вони бачать свій проєкт – односерійним – двосерійним фільмом чи серіалом? Вони відповіли: фільм. Запитання не марне.
Фільм чи серіал?
Минув майже рік, більше я з цими продюсерами не спілкувався. Самі вони не виявляли ініціативи, а я тим паче не нав'язувався – проєкт же їхній, отже, вони самі мають право ставити собі завдання.
Сам же я щільно працював над збиранням матеріалу для майбутньої екранної роботи про Валерія Васильовича, над структуруванням задуму. Можливо, мені це робити легше, ніж моїм молодим колегам. На відміну від них, я багато разів брав інтерв'ю у метра, починаючи із середини 80-х років знімав фільми про нього, зокрема повнометражну картину "75 хвилин із Валерієм Лобановським", яку багато журналістів назвало творчим заповітом тренера. Адже ми записували розмову з майстром буквально за кілька місяців до його смерті.
Це все до того, що ВВЛ не укладається в лави тих гідних героїв, зокрема і героїв зі світу великого спорту, про яких зроблено чудові фільми-байопік. Наприклад, картина – номінант шести "Оскарів" і чотирьох "Золотих глобусів", "Людина, яка змінила все" про Білла Біна, знаменитого, нині живого й здорового, генерального менеджера (так на Заході часто називають головних тренерів) американського бейсбольного клубу "Окленд Атлетікс" режисера Беннетта Міллера. Картину позитивно сприйняла світова кінокритика, яка визнала акторську роботу Бреда Пітта в ролі головного героя чи не найкращою в його кар'єрі.
В Україні є кандидати, конкретно великі спортсмени, гідні таких стрічок – чемпіони світу, Олімпіад. Є люди з драматичною, часом трагічною долею, про яких можна зняти картину хронометражем півтори – три години, ті самі партнери Лобановського Олег Базилевич і Віктор Каневський.
У першого в долі були дві трагічні "карби": несправедливе вигнання з тренерського штабу "Динамо" в 1976-му, коли буквально роком раніше його і Лобановського визнали найкращими наставниками планети. Вигнання з волі найвищого керівництва України тієї пори. Друга трагедія – загибель в авіакатастрофі його "Пахтакора", а сам Олег Петрович дивом не був на борту літака, однак усе життя мучився...
Інша, по-своєму трагічна доля теж близького друга і партнера Валерія Васильовича – Віктора Каневського. Після успішної футбольної кар'єри Віктора Ізраїльовича переслідував КДБ, позбавив права на роботу у футболі тільки за те, що він хотів виїхати жити за кордон. Однак і в Америці у Каневського вдалими були лише перші роки. Його життя потім до самої смерті 2018 року теж більш ніж драматичне, і показ цієї долі на екрані приваблюватиме не тільки вболівальників. Ось ці люди гідні байопіків тривалістю півтори – три години.
Лобановський – зовсім інша історія. Бо його біографія, незважаючи на "лише" 63 прожиті роки, величезна і багата – вона загалом охоплює чотири епохи:
1. Лобан – футболіст. Радість перемог і гіркота поразок.
2. Лобановський – тренер-початківець і його спільний тріумф у тандемі з Олегом Базилевичем 1975 року. Те "Динамо" – "команда зірок".
3. Лобановський – визнаний у світі коуч. ФІФА включає його у список найвидатніших наставників планети з титулом "Учений у футболі", оцінюючи його внесок у справі впровадження новітніх наукових розробок у тренувальний процес. Тріумфи ВВЛ із київською "командою-зіркою" 1986 року і збірною СРСР 1988 року.
4. Від'їзд на Близький Схід. Повернення Лобановського в Україну після роботи за кордоном. Тріумф "Динамо" у 1997–1999 роках. Останні дні.
У Валерія Васильовича в долі не було таких моментів, як у його згаданих вище партнерів і друзів, – моментів, здатних створити очевидні "зовнішні" драматичні конфлікти, які і є основою гарних сюжетів.
Не треба йому штучно вигадувати такі загострення, зіткнення. Нещодавно продюсери попросили почитати сценарій ігрового фільму про ВВЛ. Автор має заслужене ім'я в літературі, драматургії, але, не дуже знаючи предмет, склав саме такий штучний конфлікт між тренером і мисливцем за ним, якимсь капітаном КДБ, який у 80-ті роки хоче викрити, притиснути, навіть знищити Лобановського. Схожий авторський посил абсолютно помилковий – тоді Лобановського намагалися не зачіпати не тільки капітани КДБ, але й генерали "контори", навіть московські міністри спорту. Чому? Про це нижче.
У Лобановського були свої драматургічні конфлікти, найімовірніше, внутрішні: з юних років до останнього дня. І не найпростіше післявоєнне дитинство на робочій околиці Києва – Деміївці. І дуже цікаві батько, мати, дядько, рідний брат мами, які заклали основи його характеру, – для чужинців закритого, часто впертого, проте цілеспрямованого, зарядженого на перемогу, причому в усьому, звідси й пошуки шляхів подолання перешкод.
Далі – ще об'ємніше і глибше – входження у великий футбол, обожнювання стилю гри Лобана вболівальниками й одночасно конфлікти з тренерами, навіть і відомими журналістами. Можливо, тому його кар'єра гравця досить швидкоплинна, – тільки до 29 років. Перші кроки на тренерському терені, коли він усвідомлює, що на старому багажі шляху вперед немає, тому приваблює передову науку у тренерський процес, звідси й довгі, аж до смерті, взаємини з Олегом Петровичем Базилевичем, найважливіша частина яких невідома широкій публіці. А це і може стати однією з найцікавіших сюжетних ліній.
Сюди ж теми: ВВЛ і футболісти, ВВЛ і колеги по тренерському цеху – Бєсков, Ахалкаці, Симонян, Капелло, Ліппі, Фергюсон та інші.
Інша лінія – взаємини з можновладцями, передусім із Володимиром Васильовичем Щербицьким, людиною свого часу. З одного боку, він ухвалив негативне рішення про долю Базилевича 1976 року, з іншого боку, якраз Щербицький зробив для футболу України більше, ніж усі його спадкоємці разом узяті. Крім Кравчука. Вони готові лише потриматися за міжнародні кубки разом із гравцями перед теле- та фотооб'єктивами. Тут же тема: Лобановський і люди, які підтримують футбол у нових пострадянських реаліях.
Не менш цікаво показати взаємини ВВЛ із представниками мистецтва, його друзями протягом багатьох років – Олегом Борисовим, Кирилом Лавровим, іншими. У нього було своє бачення літератури, театру, кіно, і це приверне новий пласт глядачів.
Звичайно сім’я. Лобановський ніколи не виставляв напоказ особисте життя, але там теж багато моментів, здатних привернути до себе ще одну чималу групу глядачів. Перераховане не охоплює необхідних тем.
Тому обмежувати байопік про ВВЛ лише кількома фрагментами його життя – значить свідомо втратити дуже цінний матеріал для умів і сердець глядачів. Це той випадок, коли необхідний якраз серіал. Тут деякі читачі можуть заскучати: нинішні серіали – "неЩасна любов для домогосподарок" або примітивна "ментура" для такої примітивної публіки. Це не так. Зараз уміють робити розумні серіали, зокрема і про людей спорту. Доказ тому – британський серіал "Англійська гра" (2020).
Яка тривалість? Зі скількох епізодів (серій)? Точно не нескінченне "мило". Я радився з відомими вітчизняними режисерами. Оцінивши приблизний перелік необхідних тим, вони, не змовляючись один з одним, запропонували оптимальний варіант – 12 серій.
Головне для мене запитання: яким має бути цей серіал за жанром? Адже там є місце і драматичним моментам і, не дивуйтеся, комічним за всієї удаваної закритості героя, і навіть мелодраматичним. Вони мають там бути. Але загалом, це має бути серіал-роздум. Бо ця риса – міркувати, аналізувати – найбільше була притаманна герою.
А як же те, про що я писав на початку, про готовність молодих продюсерів активно використовувати дорогу комп'ютерну графіку? Така добротна робота бажана, але саме як допоміжний інструмент, як колись комбіновані зйомки. Якщо віддати такій технології пріоритет, то на екран вийде фільм-екшн, але не фільм-роздум. Підлітки звеселяться. А інші глядачі?
"Де гроші, Зіно?"
Нині не та пора, щоб кричати державі: "Дай гроші!", "Дай гроші!". Хоча далеко не всі знають, що в останні роки саме держава через пітчинг (конкурси) Мінкультури, Держкіно була практично монополістом у фінансуванні кінопродукції. Що ж робити?
Мені видається, що участь у таких пітчингах потрібна. Але брати участь, ясно розуміючи, що згідно із законодавством, скарбниця виділить максимум 50% необхідного кошторису.
Якщо робити серіал, то, як заведено, перший показ на одному з телеканалів країни. Відповідно, треба визначатися з вибором такого телеканала. Домовлятися з його керівництвом про частку фінансування, або навіть про спільне виробництво. Зрозуміло, що в нинішні кризові часи й у телеканалів грошей менше, ніж раніше.
Тому в такому проєкті важливо й у фінансовому, й у політичному плані – ініціювати збір грошей для виробництва з різних джерел. Нині в бізнесі стають популярними нові терміни: фандрейзинг, краудфандинг – якраз пошук різних джерел фінансування. Для ясності, ініціювати збір коштів і реалізувати виробництво саме "народного" фільму. Такий герой заслуговує, щоб про нього робили "народний фільм".
До приватних інвесторів і спонсорів треба запросити не тільки великих українських бізнесменів, наближених до футболу, конкретно, наближених до "Динамо", у якому герой був гравцем і тренером; до "Шахтаря" і "Чорноморця", де він був гравцем, до "Дніпра" і Федерації футболу України, де був тренером клубної команди та національної збірної України.
Крім бізнесменів, намагатися залучити до фінансування сотні тисяч пересічних уболівальників, нехай із внесками 100, 200, 500 і більше гривень, хто скільки може і готовий дати. Для цього провести максимально грамотну піаркампанію у ЗМІ та інтернеті. Зокрема, записати короткі ролики з прямим зверненням авторитетних публічних персон до людей; видатних спортсменів – учнів героя – Блохіна, Шевченка, Шовковського, Реброва, Буряка, а також олімпійського чемпіона, заступника голови комітету ВР України у справах молоді та спорту Беленюка; авторитетних політиків, наприклад, першого президента України Кравчука та інших; людей мистецтва, які особисто знали героя, небайдужих до футболу, відомих журналістів.
Окремо про канали поширення. Про ТБ уже написано, поки лише про українське. Адже якісний серіал про Лобановського здатний зацікавити аудиторію і в інших країнах. Інший канал поширення – сучасні стримінгові ресурси в інтернеті, які дедалі більше захоплюють планету, включно з Україною, і частка яких у фінансовому віддаванні на виробництво екранної продукції інтенсивно зростає.
Я порушив не всі проблеми, пов'язані з поставленою тематикою, з викликами нашого кіносегменту суспільного життя, до сегменту спортивного інвестування, та й узагалі до самого суспільства.
Головними, наголошую, бачу два фактори:
- Лобановський – герой, який об'єднує, а не роз'єднує наш народ;
- Треба знімати саме серіал-роздум.
Джерело: "ГОРДОН"
