+5 Київ
12 листопада ювілей одного з найцікавіших, найефективніших, найсамобутніших і водночас найбільш недооцінених форвардів "Динамо" Анатолія Шепеля.
Анатолій Миколайович, як і більшість його ровесників, – родом із дитячого дворового футболу, нині втраченої субкультури. Уродженець робочого передмістя Києва 50–60-х років, Шулявки біля авіазаводу Антонова, він починав ганяти м'яч на подвір'ях і на скромному стадіоні станкозаводу. А партнерами в нього тоді були Володимир Онищенко, Юрій Єськін, Володимир Мукомелов – згодом відомі гравці або тренери. А ворота захищав амбітний і непоступливий... Григорій Суркіс.
Пізніше із дворового футболу наш герой перейшов в "організований" – у дитячі школи "Темп" і "Динамо". Проте в дорослому футболі Анатолій починав у Житомирській області, спочатку в бердичівському "Прогресі", потім в "Автомобілісті" з обласного центру.
Серйозних успіхів форвард домігся вже в одеському "Чорноморці", за який виступав у 1971–1973 роках, коли у 111 матчах забив 68 м'ячів. Особливо "врожайним" у Шепеля був сезон 1973 року: 38 голів у 36 матчах. А якщо додати до них ще п'ять забитих м'ячів в іграх за Кубок, то цього рекорду Першої ліги чемпіонатів СРСР – 43 голи – так ніхто і не побив.
Восени 1973 року київське "Динамо" очолили Валерій Лобановський та Олег Базилевич. Вони і взяли Шепеля в головну команду України. Однак успіхи Анатолія в тому зоряному "Динамо" були скромними, хоч його і нагородили золотою медаллю за чемпіонство в 1974 році, але у 20 матчах він відзначився лише одним голом. На перший погляд дивно, як міг збитися його снайперський приціл. Але нічого дивного в тому немає. Історія, на жаль, не унікальна – Шепелю в Києві не пощастило, оскільки в атаці киян грала легендарна пара – його друг дитинства Володимир Онищенко й Олег Блохін. Тому в більшості із 20 зазначених матчів Анатолій виходив лише з лавки запасних. Така доля його не влаштовувала, і він відгукнувся на запрошення Олександра Олександровича Севідова, що тренував тоді інше "Динамо" – московське, з яким він удруге став чемпіоном СРСР навесні 1976 року. Завершував свою кар'єру гравця в добре йому знайомому "Чорноморці".
Що вирізняло форварда Шепеля на полі? Маневреність, висока стартова швидкість, а найголовніше – точний і несподіваний вибір позиції для завершення атак і прагнення бити по воротах суперника без підготовки. Напевно, саме тому в середині 70-х років журналісти часто порівнювали Шепеля з Гердом Мюллером, мовляв, вони обидва завжди в потрібному місці в потрібний момент. Можливо, прораховували ситуацію на полі, як математики?
Останнє порівняння – зовсім не жарт. Анатолій успішно закінчив навчання на механіко-математичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. Звідси, мабуть, його характерна риса все аналізувати й мати щодо різних явищ власну думку. Наприклад, досить оригінальне судження Шепеля про суть центрфорварда: "Я переконаний, що позиція центрального нападника має бути вакантною. Тоді туди зможе зайти вільний гравець. Нинішні форварди часто стоять у зоні. Отже, туди не може увірватися його партнер. Розумний нападник має зміститися і звільнити простір".
Фото: dynamo.kiev.ua
Подальша, після виступів на полі гравцем, доля Анатолія Миколайовича не менш цікава. Ні, він формально наукової кар'єри не зробив, хоча мав усі підстави захистити кандидатську й докторську дисертації. І це висновок аж ніяк не дилетанта в науці, а близького друга Шепеля – академіка Національної академії наук України, всесвітньо відомого біохіміка Сергія Васильовича Комісаренка.
Багато років свого життя – з 1995-го до 2014 року – наш герой керував дитячо-юнацькою футбольною школою імені Лобановського. Там Шепель був не просто директором-адміністратором, він зумів згуртувати навколо себе, навколо своїх ідей – як виховувати юне покоління футболістів – чудові, яскраві особистості. Такі, як Євген Васильович Рудаков, Віталій Григорович Хмельницький та інші. У динамівській школі він запровадив спеціальний урок для нападників, сам радив їм: "Вам, форвардам, постійно треба імпровізувати, інакше оборона вас з'їсть".
Анатолія Миколайовича зараз непросто застати вдома, він постійно в роз'їздах: і Україною, і за кордоном. Його лекції та розмови зі студентами, з ученими, і не тільки на футбольну тематику, завжди вирізняються самобутністю думок, часом парадоксальністю. Не завжди з ним погоджуєшся, але спілкуватися з Шепелем украй цікаво. Анатолію Миколайовичу, успіхів тобі в усьому!
Джерело: "ГОРДОН"
