Тренерський корпус – одна з основних больових точок українського футболу G

Лише лінивий не пише останнім часом: український футбол у кризі! Лають усіх динамівців, "гірників", та й інших теж. Єдина надія на збірну.

Одна з основних больових точок, на яких наголошують автори – чи то професіонали футболу, чи то вболівальники, – наш тренерський корпус. Чого тільки не прочитаєш – і про "динамівські серця" (і це не в плюс!), і про скромний бекграунд, а також не наймолодший вік нинішнього наставника "Шахтаря" португальця Луїша Каштру, і про стрімкий калейдоскоп звільнень та призначень коучів інших клубів...

Що таке справжній тренер? Це, мабуть, людина, яка органічно поєднує в собі чималий пакет необхідних рис – насамперед, грамотного тактика і стратега, селекціонера, психолога. Лобановські й Базилевичі – особистості штучні. Кого взяти за приклад?

Із зарубіжних клубів я вболіваю за "Ліверпуль", і зовсім не через його славну історію. Звісно, я не міг бачити трансляції матчів "червоних" часів великих тренерів Білла Шенклі та Боба Пейслі – їх просто на нашому ТБ не показували. Але вже матчі другої половини 80-х – початку 90-х (часи коучів Джо Фегана, Кенні Далгліша, Грема Сунесса), на відміну від молодших наших "уболівак" "Лівера", пам'ятаю.

Поворотним моментом у моєму сприйнятті "Ліверпуля", його вболівальників, найбільш разючого міста (міста романтичних піратів 18-го століття з улюблених з дитинства пригодницьких романів на зразок "Спадкоємець із Калькутти", міста The Beatles!) став березень 1995 року, коли я вперше поїхав кореспондентом "Футбольного огляду" в Ліверпуль. Точніше, у сусідній та "ненависний" Манчестер. Із конкретною метою – узяти інтерв'ю в тогочасної зірки МЮ Андрія Канчельскіса. Але відрядження ми підгадали точно під знамените "північно-західне дербі" між "Лівером" та МЮ, і якраз у Ліверпулі.

Мене просто вразило ставлення тамтешніх "уболівак", як вони збиралися на стадіоні години за дві до стартового свистка, збиралися сім'ями, одразу три покоління (дідусі з бабусями, їхніми дітьми та їхніми онуками). У них було щире передчуття свята.

Пізніше вже бував там на поєдинках наших команд: команда Лобановського боролася з дружиною Жерара Ульє. Окрема повага і симпатія Стіві Джеррарду...

Нині нова епоха – епоха Юргена Клоппа, на якого я "запав" ще в Дортмунді. Не відразу він вивів "червоних" на найвищий рівень, не відразу. Але терпіння вистачило і йому, і футболістам, і "вболівакам", і його начальникам. Мимоволі порівнюєш "їхнє й наше", і міцно замислюєшся...

Щойно в Мілані відбулася церемонія вручення нагород за версією ФІФА. Нагороду найкращого наставника року здобув головний тренер "Ліверпуля" Юрген Клопп. Це правильно, це справедливо. Давайте познайомимося з цим ефективним профі і позитивною людиною ближче, почитаємо його власні міркування про роботу в "Ліверпулі".

Отже, Юрген від першої особи: "Я намагався створити в роздягальні команди атмосферу того, що ми реально зможемо чогось добитися. Нам не потрібно було відразу міняти склад за допомогою трансферів. Я не прихильник постійних переходів, моя мета – зробити своїх гравців кращими. У футболі є два шляхи розвитку. Перший полягає в придбанні сильних футболістів, а другий – у тренуваннях. Так, потрібні гравці світового класу, і якщо вони не такі вже зараз, то в них має бути потенціал, і наше завдання – зробити з них гравців світового класу. Думаю, ми в "Ліверпулі" намагалися діяти саме за цим принципом, і він спрацював!"

Джерело: "ГОРДОН"