+13 Київ
Готував учора відповіді на питання французького журналіста про візит Зеленського на Близький Схід. Сподіваюся, і вам буде цікаво, не лише французам.
Давайте почнемо з мети. Зеленський мав три конкретні цілі.
Перша – це юридична рамка для оборонного експорту через B2G-меморандуми. Це досягнуто: підписано угоди із Саудівською Аравією, Катаром і меморандум з ОАЕ.
Друга – демонстрація Вашингтону, що Україна є активом, а не тягарем, саме в момент, коли США тиснуть на Київ щодо Донецької області. Це також досягнуто, причому досягнуто публічно і стратегічно.
Третя – конкретні контракти на постачання перехоплювачів. Тут результат є, але неповний: угоди підписані, але жодного оголошеного військового контракту з конкретними цифрами й сумами немає. Загалом це відповідає логіці влади: спочатку угода, далі – контакти. Саме таку логіку я чув під час деяких нарад між виробниками дронів і представниками українських міністерств.
Чи "історичні" ці угоди?
Якщо відповідати абсолютно чесно, то поки що це рамкові документи, а не контракти. Меморандум про оборонне співробітництво із Саудівською Аравією відкриває B2G-ринок, але сам по собі нічого не постачає. Десятирічна угода з Катаром є сильнішим сигналом, але 10 років – це горизонт, а не зобов'язання на конкретний обсяг. "Історичними" їх можна назвати в контексті того, що Україна вперше входить у регіон як постачальник безпеки, а не реципієнт допомоги. Але будьмо відверті: якщо через рік контрактів не буде – ці меморандуми залишаться дипломатичними деклараціями.
Чи змінилося сприйняття України?
Я думаю, що так, але це не одномоментна дія, а процес. Зеленський змінив наратив із "країни, що просить допомоги" на "країну, що пропонує рішення". Це реальний зсув, і він підкріплений фактом, що українські команди вже фізично присутні в Затоці й уже збивали іранські дрони. Супроводження візиту було добре підготовлене: інтерв'ю NBC News із розвідданими про супутники, послідовність країн – усе це виглядає як скоординована комунікаційна стратегія. Додатковим контекстом, який Київ навряд чи планував, але який лише підсилив контраст, стало відоме висловлювання Трампа про МБС – воно мимоволі підсвітило різницю в підходах двох лідерів до одного союзника. Залишається питання, яке потребує відповіді: чи дипломатична служба правильно оцінила реалістичність швидких контрактів, щоб не виникало відчуття завищених очікувань. Сподіваюся, що прискорювачем цих процесів, як часто буває в Україні, будуть професійні спільноти виробників дронів і громадська думка.
Чому немає оголошених військових контрактів?
Тут є кілька конкурентних пояснень, і всі вони частково правдиві.
Перше – це американський фактор. Країни Затоки є союзниками США, і будь-який великий оборонний контракт з Україною потребує або явного, або мовчазного схвалення Вашингтона. В умовах, коли США не дуже хочуть бачити посилення нашої суб'єктності через тиск на переговорах, це не можна скидати з рахунків. Разом з тим, не варто забувати і про важливість для США таких країн, як Саудівська Аравія; чутки про результати переговорів між Рубіо і МБС свідчать, що арабські партнери наполягають на своєму суверенному праві диверсифікувати власну безпеку, зокрема й через залучення України.
Другий момент – проблема експортного виробництва, яку Зеленський сам публічно визнав. З його слів, Україна може виробляти 2 тис. перехоплювачів на день, але грошей вистачає лише на тисячу. Плюс – виявилося, що деякі приватні компанії вже продавали ці дрони без бойових частин, що дискредитувало продукт. Тобто експортна інфраструктура ще не готова до масштабних поставок. Сподіваюся, це швидко надолужать.
Третій аспект – це завищені очікування з боку покупців. Наскільки можна зрозуміти, і це логічно, країни Затоки хочуть не просто дрони – вони хочуть повну систему, включно з навчанням операторів, логістикою, запчастинами та інтеграцією в існуючу ППО. Це, імовірно, забере більше часу, ніж простий продаж дронів.
Четвертий аспект – цілком можливо, це пояснюється проханням арабської сторони не розголошувати обсяги і специфікацію поставок в умовах активних бойових дій у регіоні. На Близькому Сході оборонні закупівлі – це питання не лише мілітарне, а й глибоко репутаційне та безпекове; зайва публічність може спровокувати превентивні кроки з боку опонентів. Саме це побічно підтвердив Зеленський, коли сказав: "10-річні контракти стратегічного рівня вже підписано з трьома країнами Близького Сходу. Я не скажу, на яку суму – мільярди, а не мільйони, для наших експортерів. Зароблять усі, заробить Україна. Ми не програємо, бо контролюватимемо, щоб залишалося достатньо для наших бійців".
Якщо підсумувати, то загалом турне було стратегічно успішним як дипломатія й комунікація, але комерційно поки що незавершеним. Рамки підписані, але контракти ще попереду.
Джерело: Igor Semyvolos / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
