-2 Київ
У Москві творча криза. Або економічна. Але Козак і Гризлов явно заощаджують на спічрайтерах. Просто порівняйте дві цитати: з інтерв'ю Козака французькому виданню, опублікованого 13 липня, і вчорашню заяву Гризлова за підсумками ТКГ.
Козак: "Виключити Донбас з перемовного процесу означає переглянути сам сенс і зміст Мінських угод. У комплексі заходів чорним по білому записано, що суб'єктами врегулювання із правом вирішального голосу є виключно Україна і Донбас без будь-яких посередників і без застережень... Без радикального перегляду Мінських угод, без рішення Ради безпеки ООН позбавити Донецьк та Луганськ власного перемовного мандата".
Гризлов: "Дискусія про сторони конфлікту закінчилася понад шість років тому підписанням Мінських угод, у яких чорному по білому написано, що виключно Україна та Донбас є сторонами конфлікту і суб'єктами його врегулювання. Рада безпеки ООН у своїй резолюції підтвердила мандат Донецька і Луганська на врегулювання конфлікту. Тому без участі Ради безпеки ООН, виключно в контактній групі або в нормандському форматі, позбавити представників Донбасу свого мандата неможливо".
Мало того, що плагіат – це "їхнє все!", то ще й про "чорне по білому" – безпардонна брехня! Нехай покажуть мені це "чорне" в Мінських угодах, або "підтвердження мандата Донецька та Луганська" Радбезом ООН. Це якраз приклад того, коли називають чорне білим.
У мінському протоколі, який зафіксував зобов'язання "двостороннього припинення вогню" є тільки Україна, Росія та ОБСЄ. "Представників ОРДЛО" там іще немає і сліду. То хто ж тоді ця "друга сторона" – ОБСЄ? А слова "Донбас" у Мінських угодах немає взагалі, тому про жоден "мандат Донбасу" навіть не може йтися.
На жаль, у ТКГ Москва відштовхується від експертної дискусії щодо сторін конфлікту і статусу сторін. Коли цю тему порушують, московські маріонетки починають у прямому сенсі кричати і стогнати, аби заглушити аргументи.
Представники ОБСЄ у ТКГ, посилаючись на "усталену практику" і розуміючи, що питання статусу однозначно трактують не на користь представників Росії з ОРДЛО, наклали фактично табу на обговорення цієї теми.
Тому Козак і Гризлов не гребують відвертою геббельсівщиною, керуючись принципом "що жахливіша брехня, то легше в неї повірять".
Але те, що ця брехня виходить у світ системно, свідчить про те, що це не просто "криза жанру" – це війна за нав'язування смислів, за монополію на трактування понять. Її вели й раніше, але не так активно. Мабуть, зрозумівши обмеженість (позицією США) можливостей військового тиску на Київ і втрачаючи (з арештом Медведчука) інформаційний ресурс в Україні, Кремль вирішив піти іншим шляхом.
Стаття Путіна, явно інспірована інтерв'ю Козака (опублікованим наступного дня після "історичного опусу" його шефа), розпорядження Шойгу вивчати статтю Путіна на політзаняттях у ЗС РФ, заява Гризлова – усе це ознаки нової фази війни з нами – смислової. І вона небезпечніша, ніж гаряча війна. Оскільки гармати заряджають люди, а люди насправді добре роблять тільки те, у що вірять. Тому, якщо переконати людей, що, вбиваючи когось, вони роблять благо, що сенс війни не в убивстві, а в порятунку (інквізиція спалювала на вогнищах не для покарання, а "заради порятунку душ грішників"), вони вбиватимуть з ентузіазмом, без моральних обмежень.
Не хочу наврочити, але я чітко бачу в цих інформаційно-ідеологічних випорожненнях ознаки спецоперації, спрямованої на розкол українського суспільства і підготовку до нового витка гарячої війни Росії з Україною... Спотворюючи смисли – історичні, політичні, дипломатичні, Москва готує світ до обґрунтування "справедливості" цієї війни...
Джерело: Сергей Гармаш / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
