+1 Київ
Як непросто зараз президенту.
Що тепер робити далі після вчорашнього ефіру Шустера? Після публікації розслідування Bellingcat. Після сотень інших сюжетів, коментарів, інтерв'ю з учасниками й експертами в телеефірах, у YouTube, в інтернеті про те, що насправді сталося зі спецоперацією щодо спроби українських спецслужб захопити російських військових злочинців. Про його роль у "вагнергейті", про роль його офісу та його оточення у цій справі.
Тепер у нього лише два виходи.
Перший: продовжувати брехати, вдавати, що він вчинив мудро, що в його оточенні немає зрадників і намагатися закрити "Свободу слова Савіка Шустера". Влаштувати пресинг розвідників-організаторів цієї спецоперації, які дозволили собі зробити публічні заяви, що розкривають деталі цієї справи. Тиснути на журналістів, ЗМІ, експертів та інших критиків. Мобілізувати коментаторів, різних "експертів", армію ботів (які мають з'явитися і тут під моїм постом). Сподіватися, що само розсмокчеться. Побалакають і забудуть.
І це початок кінця. Це проходили всі, хто приходив у кабінети на Банковій і закінчував ганьбою та народною ненавистю. У ліпшому варіанті – це шлях до загальної зневаги українців. Боягузів, брехунів, дурнів і зрадників не люблять. Про гірше й думати не хочеться.
Другий варіант. Прилюдно визнати свою помилку. Визнати, що його дії, відсутність у нього політичної волі, його некомпетентність, його дурість, а можливо, і боягузтво призвели до зради, створили загрозу національним інтересам.
За один день поголовно звільнити з посад усіх причетних до провалу захоплення терористів. Почати з Єрмака. Відправити під домашній арешт Руслана Демченка до подальшого розслідування.
У відставку та під розслідування всіх тих, хто йому радив відкласти цю спецоперацію тоді, коли для її успішного завершення залишався один крок. Усіх, хто не запобіг його дзвінку Лукашенкові. Тих, хто, можливо, дезінформував його про цю операцію.
Повернути на свою посаду звільненого Бурбу та всіх, хто був звільнений із розвідки. Забезпечити їм посилену охорону та вжити посилених заходів захисту для кожного, хто був причетний до її розробляння та проведення. Доручити цій команді виявити в його оточенні, у вищих ешелонах влади зрадників та агентів країни-агресора. І розпочати масштабне зачищення.
Настав час Зеленському усвідомити, що наполегливість у своїй некомпетентності є небезпечною не лише для нього, для його політичної кар'єри, для його благополучного майбутнього, а й для державності України.
Але сьогодні настав дуже непростий час не лише для президента. Тепер непростий вибір постає перед усіма, хто сьогодні в одній команді із президентом. Перед членами партії "Слуга народу". Перед депутатами монобільшості у Раді. Перед урядовцями. Перед тими, хто прийшов до влади разом із Зеленським.
Тепер вони мусять вирішити: хто вони? Патріоти цієї країни, справжні політики та державники, які не дарма перебувають на своїх посадах, які в разі, якщо президент не вчинить так, як має вчинити справжній президент, змушені будуть виходити з партії, виходити із фракції "зелених", складати депутатські мандати, писати заяви про відставку, робити публічні заяви про свою незгоду з тим, що вище керівництво країни – зрадники національних та державних інтересів. Тим самим демонструючи президенту та його оточенню, що вони не готові покривати його зраду чи некомпетентність, не готові брехати суспільству про те, що державної зради не було. Не готові приєднатися до компанії відмивання його та всіх мешканців Банкової від того, що сталося.
Або вони статисти, які згодні змивати в унітаз свою репутацію разом із репутацією Зе, що відлітає туди. Не проти записати свої імена на сторінки історії як ганебні і такі, що заслуговують на ганьбу та зневагу.
Непростий вибір. Брехати невеликій кількості людей можливо. Постійно брехати – майже неможливо. Але обманювати себе – це просто бридко.
Джерело: Сергей Гайдай / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
