Bellingcat опублікувала розслідування про вагнерівців

Головним автором розслідування став журналіст Христо Грозєв. У Bellingcat зазначили, що хронологію та контекст подій, описаних у розслідуванні, було складено на базі десятків інтерв'ю з учасниками спецоперації, зокрема з російськими найманцями, які "попалися на українську хитрість", та колишніми співробітниками української розвідки, які брали участь у різних аспектах спецоперації.

Як зазначено в розслідуванні, українські розвідники вивчали вагнерівців із 2014 року. Зокрема, вони дізналися про методи вербування, просування та ротацію військових найманців, а також їхню взаємодію з російськими спецслужбами.

Операцію розпочали 2018 року як звичайну кампанію зі збирання розвідданих, яку проводило Головне управління розвідки Міноборони України. До вересня 2019 року ГУР Міноборони зібрало особисті дані, включно з поточним статусом зайнятості, місцем перебування та контактними даними, понад 2 тис. колишніх найманців, більшість із них воювала на сході України в якийсь період між 2014-м та 2018 роком.

До кінця 2019 року, після успіху української операції з виведення з окупованих територій колишнього бойовика Володимира Цемаха, проєкт "набув амбітніших обертів", зазначили у Belllingcat.

Спочатку ідея полягала в тому, щоб виманити чотирьох-п'ятьох осіб на територію Угорщини під приводом, що для роботи в новій ПВК треба пройти підготовку у спеціальному тренувальному таборі. В Угорщині їх затримали б, екстрадували в Україну і судили б, пише The Insider.

Для вербування найманців було створено групу зі співробітників спецслужб. Проєкт дістав кодову назву "Авеню". Для правдоподібності операції українські спецслужби вирішили використати реальну, але припинену діяльність ПВК "МАР", яку було створено в Санкт-Петербурзі 2012 року. Як об'єкт для діяльності фейкової ПВК спочатку обрали охорону об'єктів "Роснефти" на Близькому Сході.

The Insider зазначає, що важливим учасником проєкту був колишній офіцер середньої ланки ГРУ, заарештований і завербований українською розвідкою на тимчасово окупованій території Донецької області кількома роками раніше. Він "став важливим членом команди, який міг надавати інформацію, попереджав про ризики та потенційно був корисним для підтвердження легітимності операції з вербування, якщо в цьому виникне потреба". Роль "головного рекрутера" та "куратора проєкту від спецслужб" виконав спецпризначенець із реальним бойовим досвідом, пише видання. Він добре знався на деталях війни на Донбасі й жаргоні, який використовують російські найманці.

Далі на російських сайтах розміщували низку оголошень про вакансії із "двозначним формулюванням, які, як відомо, раніше використовували для вербування найманців". Зокрема, оголошення публікували і на Avito.ru. Bellingcat зазначає, що так одержали багато відгуків від найманців, які не воювали на Донбасі та не становили інтересу для української розвідки.

У квітні 2020 року українського спецпризначенця, який раніше працював у відділі контррозвідки СБУ і курирував операцію з пошуку Цемаха, призначили відповідальним за проєкт "Авеню", його прихід "додав активнішого складника операції", яка раніше була здебільшого розвідувальною.

Розслідувачі зазначили, що серед перших претендентів, які подали заявки у вересні 2019 року, був Артем Міляєв 1981 року народження. Він написав, що здобув воєнний досвід у Чечні, на Донбасі та в Сирії і що був "заступником командира штурмової бригади "ДНР", де командував понад 100 бойовиками. У своєму першому спілкуванні з "рекрутером" він пропонував набирати бійців із-поміж своїх колишніх підлеглих. Він був відомий під позивним Шаман.

До кінця травня 2020 року у фальшиву ПВК надійшли десятки нових заявок, форми, які зрештою заповнило понад 200 заявників.

Розслідувачі повідомили, що після того, як куратор схвалював кандидатуру, він просив бойовика надіслати Шаману своє докладне резюме разом із копіями будь-яких доказів воєнного досвіду, медичних довідок, військових довідок від їхніх командирів та скани військових нагород і медалей. У такий спосіб українська розвідка дістала "сотні сторінок докладних, написаних від руки зізнань бойовиків про їхню роль у незаконних бойових діях у Східній Україні, на Близькому Сході та в Африці".

Згодом найманцям надали інформацію про "смерть Сергія Петровича" в Сирії. Тоді Шаману зателефонувала людина на ім'я Артур Палич (теж оперативник ГУР Міноборони України). Він повідомив, що найманці потрібні для охорони об'єктів "Роснефти" від рейдерів у Венесуелі.

Смерть Петровича втілювала формальне завершення операції зі збирання даних та перехід до активної стадії операції, пише The Insider. Зі 180 набраних людей розвідники хотіли обрати кілька десятків головних воєнних злочинців, організувати для них переліт, а потім примусово посадити літак, коли він пролітатиме над українською територією. Найбільше підходив рейс із Мінська до Стамбула.

Для перевірки варіанта із транзитом розвідники доправили спочатку одного співробітника автобусом із Росії до Мінська. Але його не пустили одразу.

"Його вивели з автобуса і відправили до прикордонної ятки із продажу туристичних страховок. Там йому запропонували поєднання туристичної страховки та трудового договору (з уже проставленою печаткою) з білоруською державною компанією за ціною пакета 1000 рублів. У такий нехитрий спосіб корумповані прикордонники пропонували багатьом вирішити проблему закритих кордонів, і, щойно український розвідник показав їм свіжозаповнений "трудовий договір", йому дозволили в'їхати до країни", – ідеться в повідомленні.

Розвідники, вивчивши Чиказьку конвенцію, що регулює комерційні повітряні перевезення, з'ясували, що є два приводи для законного приземлення літака в Україні: якщо пасажиру на борту рейсу стає зле або загроза вибуху на борту.

Перший варіант був ризикованим, оскільки була висока ймовірність того, що літак посадять у Білорусі. Другий сценарій передбачав, що наземний диспетчерський пункт сам дає вказівку пілоту, куди посадити літак. "Саме цей варіант і взяли за основу як найнадійніший", – зазначили автори розслідування.

До другої половини червня 2020 року ГУР зі 180 найманців обрало 40, чиї військові злочини було доведено і кого планували затримати. Взвод зі 180 осіб розділили на групи по 45 осіб, за легендою, вони мали вирушити до Венесуели послідовно, із перервою у кілька днів.

За словами опитаних ексспівробітників ГУР, президента України Володимира Зеленського вперше поінформували про запропоновану спецоперацію 15 червня 2020 року під час чергового понеділкового брифінгу з питань безпеки з керівниками спецслужб.

За словами співрозмовників, президент "загалом схвалив операцію, призначену на 26 червня 2020 року", та попросив підготувати докладний план.

"Цей концептуальний план підготував та затвердив міністр оборони 1 липня 2020 року", – ідеться в розслідуванні.

Після цього тодішній голова ГУР Василь Бурба та заступник голови СБУ Руслан Баранецький регулярно проводили брифінги для президента про перебіг реалізації проєкту "Авеню".

За даними розслідувачів, 15 липня було придбано 34 квитки з Мінська до Стамбула на рейс, що вилітав за 10 днів. За легендою, повернутися вони мали 19 жовтня, для цього забронювали зворотні квитки і для першої, і для другої групи.

Найманців із Москви мали доправити автобусом до Мінська. За планом, вони прибували до Мінська пізно ввечері та вирушали просто в аеропорт, звідки вилітали наступного ранку. Усі 33 учасники групи прибули до Москви вчасно, причому один із них – Ігор Тараканов – останньої миті зрозумів, що захворів, і так і не виїхав, пише The Insider. Bellingcat пише, що "він останньої миті вирішив відмовитися від завдання і не з'явився на місце збору". Автобус виїхав 24 липня.

У цей час в Україні за день до відправлення найманців Бурба та Баранецький прибули до Офісу президента. Про це розповіли як сам Бурба, так і колишні співробітники розвідки, які казали, що він зателефонував їм одразу після зустрічі.

Бурба розповів Bellingcat, що він із Баранецьким мали намір зробити останню доповідь про майбутню спецоперацію, проте Зеленський на той момент був зайнятий, і вони не змогли зустрітися з ним особисто.

"За словами Бурби, глава Офісу президента Андрій Єрмак запропонував відкласти операцію на тиждень. Днем раніше президент Зеленський досяг домовленості з Росією і підтримуваними Росією сепаратистами про перемир'я на Донбасі. Про це досягнення він оголосив на спільній пресконференції з тодішньою президенткою Швейцарії Симонеттою Соммаругою. Це перемир'я, яке все ще потребувало схвалення "Нормандської четвірки" (Росії, Франції, Німеччини та України), що займається врегулюванням конфлікту на Донбасі, мало набути чинності 27 липня 2020 року. За словами Бурби, в Офісі президента вважали, що якщо спецоперація мине як заплановано і завершиться затриманнями 25 липня, то перемир'я закінчиться, не встигнувши розпочатися", – ідеться в розслідуванні.

У Bellingcat зазначили, що їм не вдалося підтвердити цієї розмови. В Офісі президента розслідування не коментували.

Бурба у розмові в Офісі президента відповів, що відкласти операцію на тиждень неможливо, оскільки це призведе або до втрати довіри з боку найманців, або до підозр із боку білоруських чи російських спецслужб. Він розповів, що далі представники Офісу президента, "намагаючись знайти компроміс" із командою ГУР, запропонували скоротити затримку операції до чотирьох днів: найманці мали вилетіти 29 липня. До цього часу перемир'я набуло чинності.

Квитки для групи вдалось перебронювати на 30 липня. Пізніше того самого ранку, за словами Бурби, він повідомив в Офіс президента, що план однаково здійснять, але із затримкою на п'ять днів.

Розслідувачі зазначили, що операцію планували на тлі неспокійної ситуації в Білорусі перед президентськими виборами, і тодішній президент країни Олександр Лукашенко "полював на тих, у кому бачив супротивників".

"Параноя Лукашенка стосувалася не лише нібито спроб Заходу скинути його. Як повідомляють, він також побоювався зрадницького втручання з боку свого єдиного союзника – Кремля. На зустрічі з білоруськими журналістами не під запис 9 липня Лукашенко, як повідомляють, говорив, що у країні затримали чотирьох офіцерів ГРУ і що ті "координували дії з [лідером опозиції] Сергієм Тихановським", – ідеться в тексті.

На кордоні найманців спочатку не пускали, білоруські прикордонники цікавилися, куди вони їдуть. Але згодом усім 33 найманцям продали "правильні" угоди про працевлаштування за 1000 рублів кожну і пропустили у країну.

Спочатку їм забронювали тризірковий готель у Мінську, а 27 липня 32 із 33 прибулих переїхали до санаторію "Білорусочка", що розташований за містом. Ще один найманець, який мав білоруський паспорт, залишився в родичів у Мінську.

29 липня 32 найманців затримали в санаторії, а 33-го – у родичів у Мінську. Спершу в них шукали зброю, але не знайшли. У затриманих під час допиту запитували, чи знають вони білоруських опозиціонерів Сергія Тихановського та Миколу Статкевича. Найманці відповідали, що не знають цих людей.

"За словами одного з найманців, який поговорив із Bellingcat, люди, які допитували їх, мали вигляд упевнених у тому, що мають справу з учасниками майбутнього перевороту, і навіть запитували, чи можливо, що найманці не знали, що їх збираються використати для повалення уряду... Незважаючи на їхні щирі заперечення провини, найманців звинуватили в підготовці державного перевороту та масових заворушень спільно із заарештованими опозиціонерами Тихановським та Статкевичем", – повідомили в Bellingcat.

Розслідувачі заявляють, що щойно з'явилися новини про затримання найманців, українська влада "вирішила змінити тактику" і хотіла переконати владу Білорусі видати найманців Україні як за "офіційною лінією" – підготовки всіх юридично необхідних обвинувачень та документів щодо екстрадиції, так і в межах неформального діалогу з Мінськом у спробі переконати Лукашенка передати всіх чи хоча б кількох затриманих.

Декому із 33 найманців надіслали повідомлення про висунення обвинувачень в Україні зареєстрованою поштою на їхню домашню адресу, обвинувачення датовані 29 липня 2020 року.

"Тим часом українська влада розпочала неформальну взаємодію з Білоруссю принаймні на двох фронтах. За словами одного з опитаних членів команди ГУР МОУ, СБУ передала своїм білоруським колегам інформацію про найманське минуле 33 людей, а також інших людей, "найнятих" ПВК "МАР". Імовірно, що ця інформація стала джерелом заяв мінської влади 30 липня, що вони розшукують ще до 200 осіб, за їхніми словами, із ПВК "Вагнер" на території Білорусі", – ідеться в повідомленні.

Також Зеленський у розмові з Лукашенком 5 серпня 2020 року "особисто лобіював екстрадицію цих людей до України".

Розслідувачі наголошують, що початкова реакція з боку Кремля та лояльних до Кремля ЗМІ свідчить про нерозуміння, що ці 33 людини робили в Мінську.

"Очевидно, навіть 3 серпня представники Кремля ще не знали справжніх причин такого становища 33 росіян, оскільки і Пєсков, і російський консул у Мінську заявляли, що ці люди були співробітниками приватної охоронної компанії, які "їхали до третьої країни" і які просто не потрапили на рейс", – зазначено в матеріалі.

Водночас голова Ради безпеки Білорусі Андрій Равков у відповідь на ці заяви говорив, що білоруські посадовці "безапеляційно відкидали ці початкові російські заяви", заявивши, що жодна ПВК не плануватиме перельоту у третю країну через Білорусь без попереднього погодження з боку їхніх кураторів "із ФСБ чи ГРУ" з колегами в Мінську.

У матеріалі Belllingcat і The Insider ідеться про те, що хоча спочатку російська влада і спецслужби, "мабуть, не розуміли", як 33 російські найманці опинилися в Мінську, "тиждень по тому вони, судячи з усього, розкрили цю справу".

"Скориставшись беззастережним доступом до логів російських інтернет-провайдерів, російська ФСБ виявила український слід принаймні в частині операції. Зокрема, ішлося про лог IP оригінального оголошення про роботу на Avito, а також про українську реєстрацію одного з турагентств, які замовили квитки для найманців. Виявлену інформацію опублікували у прокремлівській газеті "Комсомольская правда", яка відкрито вказувала джерелом російські спецслужби та опублікувала інтерв'ю із замаскованим співробітником ФСБ. Того самого дня за цю справу взявся Слідчий комітет Росії", – зазначено у розслідуванні.

Після цього президент РФ Володимир Путін телефонував Лукашенку із проханням видати найманців Росії, але білоруський президент ще 9 серпня заявляв, що не довіряє версії щодо ролі "третьої країни" у прибутті найманців.

Після виборів у Білорусі розпочалися масові протести, їхні учасники заявляли про фальсифікацію результатів голосування, у якому, за офіційними даними, переміг Лукашенко.

"Невідомо, що за човникова дипломатія та перемовини були між Москвою та Мінськом протягом наступних кількох днів. Невідомо також, чи пропонувала й чи надавала Росія допомогу Лукашенку у придушенні масових протестів. Проте протягом тижня після виборів принаймні три літаки російських військових та/або ФСБ здійснювали заздалегідь не оголошені польоти до Мінська, зокрема два рейси 12 серпня", – ідеться в матеріалі.

Генеральний прокурор Росії повідомив, що Білорусь відпустила 32 громадян Росії і що вони перебувають на території Російської Федерації, 14 серпня. Але найманці заявляли Bellingcat, що їх відпустили в Росію тільки 16 серпня, вивізши в якийсь населений пункт під Москвою і помістивши на 14-денний карантин. Упродовж цих двох тижнів їх регулярно допитували працівники ФСБ.