Коли свої у дошку…
З десятків тисяч поранених у голову заздалегідь бачиш трагічну історію їхнього майбутнього. Усе це, як правило, викликає розпач, жаль і внутрішні сльози.
Але воля, віра в перемогу над собою, внутрішня філософія дозволяє особистостям до кінця боротися.
Масі Найєм. Не бачилися майже рік.
Дуже запам'яталося розбите тіло без ока й ознак життя, безнадійні розведення руками медиків, які доправили його до Мечникова, мозок, залитий кров'ю, який було видно назовні з-під пов'язки.
Операція, яку до другої години ночі проводив під мікроскопом професор Андрій Сірко, по крупинках, як пазл, збирав живе, що залишилося після розтрощення черепа відламком.
Десятки друзів, які з'їхалися і всю ніч сиділи під дверима реанімаційного відділення, чекаючи звісток.
Усе сталося, як у гарному фільмі.
Сьогодні від поранень залишилися шрами, відсутність ока не заважає жити, а дух людський стає прикладом. Усім би так.
Ми знову разом, як і рік тому, ідемо до перемоги. Плануємо будувати нову, красиву Україну.
Фото: Сергій Риженко / Facebook
Джерело: Сергій Риженко / Facebook