+5 Київ
Психологічно обурення ідіотів історією Бабченка пояснити дуже просто. У найширшому сенсі – властивим сучасній цивілізації культом віктимності. Жертві треба співчувати обов'язково, ґвалтівнику – у жодному разі, навіть якщо жертва йде на премію Дарвіна, а ґвалтівник застосовує насильство із найсвятішою ціллю.
Ну от, поки Бабченко був жертвою, лити за ним сльози було надзвичайно комфортно, люди підносилися і розчулювалися, дивлячись на себе, таких благородних. А тут виявляється, що Бабченко не жертва, а зовсім навіть навпаки – учасник спецоперації. Під час якої на...бали вбивць, але ненавмисно і їх самих.
І ось тут, замість того щоб порадіти, дивлячись, як Добро хапає Зло на вулиці, заламує йому руки і запихає до фургона, дурні починають обурюватися. Ах, як це неблагородно, кажуть вони.
Джерело: Павел Шехтман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
