Після того як русня зрівняла Маріуполь із землею, вона цинічно розправляється з азовцями, які вижили. І мовчання світу в цей момент оглушає 

Особисто для мене червень – особливий місяць.

13 червня – День визволення мого рідного Маріуполя від росіянських загарбників. Тоді було не до піару, а тепер – тим паче. Але ті, хто тоді був поряд, хто обороняв місто, добре знають, якою ціною далася нам у 2014 році ця без перебільшення перемога.

День звільнення Маріуполя останніми роками був найбільшим святом. Хоч би яке було робоче навантаження, намагався зустріти його вдома, у Маріуполі. Кожен рік, окрім цих страшних червнів після повномасштабного вторгнення.

Те, що росіяни зробили з Маріуполем і маріупольцями, – найстрашніша трагедія сторіччя. Така кривава й масштабна, що, здається, світ досі не зумів її осягнути.

І ось у річницю звільнення Маріуполя – новий удар. Публічне судилище на Московії.

22 українські громадяни, серед яких восьмеро жінок. Три працівниці кухні навіть не працювали в підрозділі "Азов" і на момент затримання були цивільними місцевими жительками. Після того як русня зрівняла Маріуполь із землею, вона цинічно й зухвало розправляється з тими моїми земляками, які вижили.

І мовчання світу в цей момент оглушає.

Знаю і вірю, що Маріуполь буде звільнено. Так само, як ми звільнили його у 2014-му.

Знаю, що прекрасневільне українське місто постане з попелу. Маріуполь житиме.

Та кров маріупольців на росіянських руках ніколи не змити. Ніяких перемовин.

Тільки кров за кров.

Джерело: Сергій Тарута – Sergiy Taruta / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора