"Мирний план Джонсона" мені нагадує Мінські домовленості – усе залежить від того, у якому порядку почати виконувати.
Принциповою структурною особливістю Мінських угод було те, що результат їхнього виконання повністю залежав від порядку застосування окремих пунктів. Простіше кажучи, від того, чи спершу виконувати пункт про вибори на окупованих територіях (як наполягала Росія), чи спершу виконувати пункт про поновлення контролю над кордоном (як наполягала Україна). Саме тому вони не виконувалися й фактично були заморозкою.
План, запропонований Джонсоном, має рівно ту ж саму особливість. Припустімо, його прийняли за основу й почали виконувати з озброєння України до зубів і її євроатлантичної інтеграції. Тоді до визнання окупованих територій уже, скоріш за все, не дійде, бо озброєна і євроінтегрована Україна матиме змогу сказати: "Ідіть на хер, будь ласочка, ми тут подумали, що нам цінніший принцип територіальної цілісності. А що, ви нас інакше з НАТО знову виженете".
Але, припустімо, інший порядок – виконання починається з поступок України. Тоді вже не дійде до євроатлантичної інтеграції, бо десь у процесі умовний Орбан скаже: "Категорично ні, Угорщина проти вступу України в НАТО і ЄС, поки кожному мешканцю Берегового не буде гарантовано місце у Верховній Раді й морозиво", – а Трамп скаже: "Ну, ні то ні".
Саме це й мається на увазі, коли говориться про структурну подібність плану Джонсона й Мінських домовленостей. Вибачте за багато букв.
Джерело: Victor Tregubov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора