+2 Київ
Оскільки в мене знову тече кров з очей при спогляданні за обговоренням чергового прояву ізраїльсько-палестинської дружби – заварюйте мартина (жарт, жарт), буде лонгрид.
Щоб не починати з того, як Авраам народив Ісаака, звузимо наш опис до максимуму. А саме – торкнемося лише конфлікту Ізраїлю із ХАМАС, що контролює сектор Гази (який, у свою чергу, є частиною ширшого ізраїльсько-палестинського конфлікту, який, зі свого боку, є частиною ширшого мусульмансько-ізраїльського протистояння).
У конфлікту Ізраїлю із ХАМАС є проблема. Кожного разу він розгортається за одним і тим самим сценарієм. І я навіть полінюся рахувати, якою є цьогорічна ітерація.
Сценарій такий: ХАМАС атакує з території Гази й рапортує про знищення 100 млн сіоністських окупантів. Ізраїль наносить швидкого ураження, рапортує про знищення 100 500 ватажків терористів. Далі (не завжди, але часто) Ізраїль заходить у Газу, черговий прем'єр-міністр заявляє про те, що зараз там буде проведено повну зачистку терористів, Ізраїль шарудить по Газі, Ізраїль виходить із Гази й оголошує себе переможцем.
Усе повторюється за кілька років. Питання "а як так, якщо ми там усіх терористів винищили?" в ізраїльському суспільстві виникає і знаходить просту відповідь – а це тому, що ми недовинищили. Міндальнічали. Висіли в нас на руках різні там ООН з "амнестями", а от якби ми воювали на повну силу (привіт, аналогія), то ми б їх усіх ухнули. Нічого, от зараз точно ухнемо!
Це не так. І не тільки тому, що ізраїльтяни самі повірили у власну пропаганду про мегапотужність і непереможність ізраїльських силових структур, а тому що такі дії призводять до… посилення ХАМАС. Яскравим доказом тому є те, що кожна наступна атака потужніша за іншу. Учорашня була б немислима на початку нульових.
Чому так?
Відповідь, яку ніхто не хоче чути, нам дає не політика, а математика й демографія. Але все ж треба звернутися і до історії з географією. Щоб зрозуміти, як так склалося, перенесемося на початок 1980-х.
Отже, маємо сектор Гази. Точніше, "смугу Гази" – невеличку смужку землі вздовж Середземного моря на кордоні Ізраїлю та Єгипту, площею меншу за місто Київ. До шестиденної війни 1967 року вона входила до складу Єгипту. Після – стала "нічийною" землею: Ізраїль відторг її від Єгипту, але не анексував. Причиною стало проживання там великої кількості арабів (на ⅔ тих, що свого часу втекли з Ізраїлю ще під час першої арабсько-ізраїльської війни). Тим не менш Ізраїль намагався створювати там єврейські поселення та тихою сапою колонізувати. Забігаючи наперед – не вийшло.
Отже, 1980-ті. Сектор Гази є нічийним і фактично контролюється ізраїльською окупаційною адміністрацією (це не зневажливий термін, це просто термін). Там дуже мало євреїв і дуже багато арабів, які ставляться до євреїв, як до окупантів. Серед арабів квітнуть симпатії до руху палестинського національного визволення ООП/ФАТХ та інших структур. Пам'ятаєте діда Арафата? Оце його. ФАТХ – світська організація, що заграє з лівими та СРСР (утім, на відміну від іншої подібної організації, НФВП, ФАТХ чистими комуняками ніколи не був і повністю під СРСР не лягав). Через наявність у Газі бойовиків ФАТХ в Ізраїлю болить голова.
І от Ізраїль починає підтримувати противагу ФАТХ – ісламську мережу взаємодопомоги "Муджама аль-Ісламія" під керівництвом харизматичного шейха Ахмеда Ясіна (з дитинства прикутого до інвалідного крісла). "Муджама" дуже швидко будує в бідній Газі систему освіти й соціального забезпечення й отримує великий авторитет. ФАТХ, звісно, цей авторитет утрачає. Зрештою, "Муджама" перетворюється на ХАМАС – радикально-ісламістську партію з потужним бойовим крилом.
У 1989 році відбувається перша інтифада – себто перше повстання місцевого арабського населення проти окупації Ізраїлем Гази й Західного берега, у 2001-му – друга. Там було багато дуже цікавого, включно зі спробами примирення, але розписувати це паперу не хватить.
Важливий результат: по результатах Газа виявилася розвалена в щебінь. Влада ФАТХ там упала до мінімальної. Влада ХАМАС (незважаючи на загибель шейха Ясіна від ізраїльського обстрілу) – до максимальної, бо він залишався, по суті, єдиним місцевим провайдером робочих місць. У 2006 році ФАТХ програє місцеві вибори ХАМАС, а у 2007-му ХАМАС силою вибиває ФАТХ із сектору Гази (утім, на другій частині палестинських територій, Західному березі річки Йордан, усе навпаки).
Десь із 2006-го і починається те, що вже називається війною ХАМАС проти Ізраїлю. Тут багато злої іронії. Ізраїль сам вигодував ХАМАС на противагу ФАТХ. Але ФАТХ виявився значно більш договороспроможним – там усе ж таки були просто корумповані лівонаціоналісти, з такими можна домовлятися. А от у ХАМАС було достатньо щирих фанатиків. Більше того, вони успішно осідлали ресентимент і ненависть простих мешканців Гази в бік Ізраїлю.
Після чого сталося все те, що я описав на початку тексту. Ітерація за ітерацією: атака ХАМАС, відповідь Ізраїлю, зачистка, атака ХАМАС, відповідь Ізраїлю, зачистка.
І тут ми повертаємося до питання демографії.
Уявіть собі, що ви простий арабський хлопець, який народився в Газі. Ну, буває, не пощастило. Ви живете в місті розміром менше Києва, населенням із Київ, але низькою поверховістю забудови. Себто вся Газа – це одне велике місто чи один великий нетряний район, як подивитися. У вас у сім'ї багато братів і сестер. У регіоні немає жодної роботи (окрім тієї, що надає ХАМАС), жодних розваг (окрім тих, що надає ХАМАС). Регулярно у ваш район прилітають ракети, які вбивають багатьох членів ХАМАС, але далеко не тільки їх (так, вибачте, байки про те, що ізраїльтяни завжди влучають виключно в терористів – це саме байки). І ти знаєш, що в перетворенні твого місця на такий триндець велику роль відіграв Ізраїль.
Запитання руба: чим ти будеш по життю займатися?
А тепер – дискотека. Із 2006 року до сьогодні населення Гази зросло більш ніж удвічі. Там узагалі чи не найбільші темпи приросту населення у світі. Це контрінтуїтивно, але саме так працює: в умовах сильної кризи люди схильні розмножуватися, інакше наш вид би не вижив. Територія Гази, звісно, не зросла. Грошей чи місць заробітку в Газі більше не стало.
Більше того, населення в Газі – наймолодше у світі. А в демографії є таке поняття, як "молодий пухир". Є пряма залежність між молодістю населення і поширенням у ній радикальних рухів. Як і пряма залежність між доступом до розваг і соціальних ліфтів – і тим самим поширенням.
Таким чином, із суто наукової точки зору Газа – узагалі ідеальна чашка Петрі для формування радикалів. Ну, себто спеціально, у межах експерименту створена з усіма умовами. Хто б там не жив, при такій щільності та віці населення й за таких соціально-економічних умов там би дуже швидко утворилася горюча суміш.
І тут ми, зрештою, підходимо до того, чому тактика "та просто удовбати їх посильніше" не працює. І взагалі не може працювати.
Зараз населення Гази складає понад 2 млн осіб.
Уявімо, що Ізраїль пішов на найрадикальніші заходи.
Найбільш радикальний захід – геноцид. Просто вбити там усіх. 2 млн осіб.
Буде дуже іронічно, бо Ізраїлю доведеться здійснювати Голокост навпаки. Технічно це дуже складно, але можливо. Проблема тут у тому, що вся самодостатність Ізраїлю – така сама байка. Ізраїль у багатьох аспектах зав'язаний на зовнішню допомогу, у першу чергу США. Держава ж, що зчинить такий геноцид, не те що не матиме зовнішньої підтримки, а матиме зовнішні проблеми – від санкцій до вторгнення.
Тому шлях геноциду для Ізраїлю – шлях самогубства.
Наступні у списку в нас етнічні чистки. Вигнати 2 млн осіб – це також великий ризик із точки зору зовнішніх стосунків. Тим більше куди? Там три напрямки – власне територія Ізраїлю, море й Синайська пустеля. У пустелю – той самий геноцид, вид збоку.
Тож ми робимо ще крок від радикалізму і приходимо рівно до того, що Ізраїль у тій чи іншій формі робить щоразу. А саме – захід на територію Гази, руйнація всього, що хоч якось теоретично пов'язане із ХАМАС, і вбивство всіх, хто пов'язаний. Після чого вихід звідти (бо тримати окупаційну адміністрацію у вороже налаштованій мережі нетрів якось безсенсово) і нова ізоляція Гази за великим парканом.
Себто – увага! – найрадикальніша з можливих дій робиться щоразу.
І щоразу призводить до погіршення ситуації. Тому що, перефразовуючи одного американського дипломата, уся історія відносин Ізраїлю та Гази – це історія хлопа, який спершу підпалив собі волосся, щоб вигнати вошей, а потім почав тушити молотком, із кожним ударом щосильніше.
З кількості офіційно знищених командирів ХАМАС можна було б скласти армійський корпус. Із кількості реально знищених – щонайменше роту. Але ХАМАС стає тільки більшим. Саме тому, що кожна операція поповнює ряди ХАМАС більшою кількістю людей, аніж вони втрачають. Хай там хоч до нуля всіх – завтра там буде новий більший ХАМАС. З озвучених вище причин.
То який варіант виходу?
На відміну від Західного берега ріки Йордан, тут із реальним (а не уявно-шапкозакидальним) виходом накладно. Можливо, його вже нема. Скажімо так, є варіанти дій, які за великої небесної допомоги можуть покращити ситуацію.
Проблема лише в тому, що ці дії не відповідають запиту виборців.
Тарганів не переб'єш капцем, хай хоч усі ночі на них полюй. Їх навіть менше не ставатиме. Щоб їх вивести, треба прибирати на кухні й ховати продукти. З радикальними організаціями так само.
Для того, щоб знищити ХАМАС, треба знищити соціальну базу ХАМАС. Як варіант – допомогти розвинутися Західному берегу, щоб трішки розрідити населення Гази. Створити інфраструктурні проєкти й робочі місця, які висмикнуть людей із-під хамасівської безальтернативки і спонукають Газу до демографічного переходу (себто існування у стані хоча б індустріального суспільства, де дітей у родині двоє, а не 12).
Але все це проєкт на покоління. І це все вимагає від влади Ізраїлю робити контрінтуїтивні речі – а саме допомагати тим самим арабам, які зараз Ізраїль ненавидять і бажають йому цугундера, а у випадку Західного берега ще й іти на політичні поступки. При тому, що в ізраїльського виборця прямо протилежний запит – на "давайте наступного разу відважимо їм посильніше".
Саме цей запит ізраїльський уряд щоразу виконує. Він у цьому плані дуже сумлінний.
Результати ви можете спостерігати в динаміці вже багато років.
Джерело: Tregubov's Purrple Chamber / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
