+25 Київ
Ось що ніяк не йде з голови.
Днями на одному зі стабпунктів, куди привозять поранених, я зустріла лікаря, який раніше був акушером-гінекологом у пологовому будинку в Одесі. Тепер він хірург і рятує життя солдатів.
Виявилося, що 4 січня 2022 року він допомагав народитися дівчинці Кірі. Тій самій Кірі, яку за три місяці й 19 днів уб'є разом із мамою й бабусею російська ракета.
Ми заговорили про це зовсім випадково, і він сказав, що згадав прізвище, коли побачив список загиблих. Так я познайомилася зі ще однією людиною, котрої торкнулася загибель маленької Кіри. Війна, у якій ми й так усі тут живемо, нав'язливо впливає з усіх боків, смикає, тягає, мучить, не дає перепочинку.
– Скільки років ви працювали акушером-гінекологом? – запитала я його.
– 20.
– За цей час у вас помирали діти?
– Ні, у мене – жодної.
– Що відчуває лікар, у якого народилася жива, прекрасна, збережена дитина, коли дізнається, що цю дитину за три місяці вбили на війні?
– Порожнечу, – відповів лікар.
І повторив ще раз:
– Порожнечу.
Фото з мого проєкту "Народження України" тоді, 2016 року, я знімала пологи у 24 різних українських містах і точно пам'ятаю, яка неймовірна енергія радості й щастя охоплювала мене та всіх навколо щоразу, як нова людинка приходила в наш світ.
Ненавиджу порожнечу. Іноді вона важчою за війну буває.
Джерело: Victoria Ivleva / Facebook
