-1 Київ
"Народився Бог на санях у лемківськім містечку Дуклі", – стверджував Богдан-Ігор Антонич. Може, і таке. Може, і в Дуклях. Може, і на санях. А от коли саме народився? Нема відповіді.
В Україні розпочалася пора різдвяних і новорічних свят. Але ніхто точно не знає, коли і що святкувати. Бо свята за новим і старим стилями так поспліталися до купи в народній фантазії, що позбивали з пантелику навіть електронні календарі.
"Давайте вже після свят!" Давайте! Але не ясно, коли вони починаються і коли закінчуються. "Від Романа до Йордана – українське рамадана". Але коли Романа і Йордана – теж наразі незрозуміло. Іноді дійсно в "рамаданах" розібратися легше.
– А коли воно Маланка цей год?
– По старому чи по новому?
– Та по любому.
– Хто його зна, треба в інтернеті погуглити.
Коли колядувати, коли щедрувати, чим посипати й посівати – нема чіткої однозначної відповіді. За обставинами і внутрішньою інтуїцією.
Діти, скориставшись загальним хаосом, про всяк випадок святкують обох Миколаїв і вимагають дарунків і 6-го, і 19 грудня.
– Це коли тепер по новому стилю треба в ополонку плигати? – цікавляться найбільші відчайдухи.
– Не знаю, наче 10-го, чи якого?
Та і яка ополонка, коли навіть погода заплуталася. Надворі в кінці грудня – як у кінці березня, а на Водохреща вже можна й картоплю саджати, коли так справи далі підуть. Немає ополонок і не передбачається в найближчих осяжних прогнозах. Із заздрістю дивимося новини про великі снігопади в південній Іспанії.
– Ти пам'ятаєш, який сніг був у дитинстві?
– Пам'ятаю! Кучугури під саму стріху!
– А в "Северині Наливайку" Вінграновського люди в хати по димарях влазили, бо не могли двері від снігу відкопати.
– Ех, були часи!
21-го будемо святкувати коронацію Дональда Трампа в Білому домі. "Ой на того Дональда, та на Трампа". Він мир обіцяв. Побачим-побачим… Колись, може, і колядки з'являться.
"Коляд-коляд-коляда,
Трамп з-за печі вигляда.
Дональд Трамп – непростий,
Дайте шаг золотий".
Таке сум'яття у святах – ознака зламних часів, у які ми живемо. Хаос у світі, тотальне невпорядкування в календарях, у серцях і душах людських. Це ненормально, але – нормально. Мусимо перейти і через це. Великі часи завжди складні й незрозумілі.
Мабуть, так, як ми, колись почувалися давні наші пращури, коли одного дня утопили чи то у Дніпрі, чи то в Почайні старих дерев'яних богів і дали нового. Тоді думкою людей теж мало хто цікавився. Нічого, звикли. І об'єднали Івана Купала з Іваном Предтечою, а Колодія успішно собі пристосували до початку Великоднього посту. Через вогнище стрибали собі й далі, пекли ті ж самі млинці й шукали папороть у темному лісі.
Зрештою, у жодній заповіді біблійній не йдеться про те, що на Пасху треба кабана заколоти, освятити кільце ковбаси й пофарбувати курячі яйця. Люди пристосуються.
Святкування релігійних свят стало в Україні однією з ознак ідентифікації. "Ти коли Різдво святкуєш?" І не поспішай відповідати. Це тест на ідеологічну грамотність. Це перевірка: наш чи не наш? Свій чи чужий?
Особисто знаю родини, де чоловік і дружина святкують Різдво нарізно. Вона – 25 грудня, він – 7 січня. Сваряться, дискутують.
– Діди-прадіди так святкували!
– Діди-прадіди в могилах давно, яка їм різниця? Треба так, як живі люди! – А як люди? – Хто як…
– Раніше воно якось простіше: Новий год, 1 мая, 7 ноября.
– Яке "ноября"? Ви що, у совок захотіли?
– Та ні, просто згадую.
– У мене раніше день народження на Спаса випадав, а тепер нічого – просто день, як день, – жаліються жертви календарних репресій.
Найхитріші тихо святкують усе підряд. І по старому стилю, і по новому. Навіть іще добирають потроху "празників" із третіх конфесій. Дві Покрови, два Нові роки, два Різдва. Три Пасхи.
– А чого три?
– Ще є "єврейські кучки".
– А, точно.
У нас така культура, така історія, такі традиції. Навіть історики й етнографи часом не втнуть, що воно, де, коли й у який спосіб. Але це добре. Як не дивно, таке розмаїття, така мозаїчність і полісанктність – ознака національної єдності. Не треба цього боятися, не треба цим дратуватися. Підстав для обурення й так вистачає з головою.
Найголовніше, що в ці непрості часи, у часи війни й повітряних тривог, у часи великих труднощів та іспитів ми зберегли здатність святкувати й радіти життю. Ми не намагаємося жити. Ми живемо. Бо іншої нагоди не буде. На жаль чи, може, на щастя, так людський світ влаштований.
І що б там не було, як би там не склалося, ми точно впевнені, що у Святий вечір обов'язково зійде перша зоря у вечірньому небі. І ми сядемо до столу, скуштуємо куті, вип'ємо по чарці. І пом'янемо тих, кого немає, і подякуємо тим, хто вистояв, хто захистив.
І нехай повз ту першу небесну зорю десь противно продиренчить черговий іранський Shahed, мусимо бути абсолютно впевнені: зірка Різдва здолає темінь. І по старому стилю, і по новому!
"Ніч у сніговій завії
Крутиться довкола стріх.
На долонях у Марії –
Місяць – золотий горіх"…
Щедрий вечір, добрий вечір!
Джерело: Telegraf
