+2 Київ
Про візит китайського лідера до Москви. Роздуми на продовження теми.
Шуму в масмедіа було багато, особливо напередодні й під час візиту. А ось за підсумками поїздки Сі Цзіньпіна в Москву, як з'ясували, говорити особливо нема про що. Треба щось виколупувати між рядками з публічних коментарів двох лідерів, з офіційних заяв за підсумками візитів. Чогось вагомого й конкретного немає – ні стосовно питання миру, ні щодо постачання китайської зброї Росії (тут узагалі немає жодної офіційної інформації, що дуже показово).
Цей візит можна назвати подією завищених очікувань. Особливо для Москви. Водночас це був візит завищених побоювань Вашингтона. У столиці США взагалі дедалі нервовіше реагують на китайську тему. Іноді, як на мене, надто. В Україні завищених очікувань не було. Радше була деяка напруга, пов'язана з невизначеністю подальших дій Китаю. Схожа реакція, як на мене, була і в європейських столицях. А от у Пекіні, схоже, особливого ажіотажу не було. Для китайського керівництва важливим був сам факт цього візиту в контексті їхнього довгострокового протистояння зі США, а не конкретні результати. Вони мислять приблизно так: Байден приїжджав у Київ, і цим позначив сферу свого впливу, а Сі Цзіньпін приїхав у Москву й теж позначив сферу свого впливу.
У підсумку не сталося нічого страшного й нічого обнадійливого. У Москві було надування щік із російського та китайського боку. Щось схоже буде й надалі. У Кремлі тішитимуть себе ілюзією: "Який у нас потужний союзник, він не дасть нам програти цю війну, а може, і допоможе її виграти". В обмін вони вже погоджуються на юанізацію двосторонніх торговельних відносин, на роль сировинного придатка Росії й політичного інструменту Китаю в його протистоянні зі США.
А Китай удаватиме, що він допомагає Росії (але робитиме це дуже дозовано і без прямої й офіційної допомоги у військовій сфері). Водночас Пекін імітуватиме миротворчу роль. Чому імітуватиме? А тому що немає і не буде жодних конкретних мирних пропозицій із боку Китаю, окрім закликів до припинення вогню. Китай братиме участь у великій дипломатичній грі навколо війни між Росією й Україною, але не поспішатиме і діятиме за обставинами.
Тому й Україні не варто метушитися у відносинах із Китаєм. Потрібно розуміти одну просту річ – Китай не стане на український бік (через своє протистояння зі США), але йому зараз і не вигідно (навіть ризиковано в економічному плані) вплутуватися в конфлікт на боці Росії. Тому двоїста, формально миротворча позиція Пекіна залишиться й надалі, принаймні на найближчу перспективу. І ми маємо діяти відповідно. Вести спокійний, шанобливий діалог із Китаєм, ретельно пояснювати нашу позицію й наші інтереси. Китай не буде нам другом, але в жодному разі не можна ставитися до Китаю як до ворога. У всякому разі цього не можна показувати.
А ось на тривалішу перспективу ми маємо розуміти, що починає відбуватися поділ світу на дві великі коаліції: з одного боку – колективний Захід (коаліція демократичних держав), а з іншого – антиамериканська коаліція авторитарних режимів на чолі з Китаєм. А між ними маневруватиме більшість країн глобального Півдня. Зрозуміло, що ми будемо у складі західної коаліції. Це єдиний можливий для нас сценарій гарантування національної безпеки.
Звісно, реальна картина цього міжнародного протистояння буде менш контрастною, складнішою і мозаїчної. Але тенденція буде саме такою. Це не означає, що нас обов'язково чекає нова холодна війна з ризиками нової світової війни між двома коаліціями. Саме ризик взаємного знищення стримуватиме обидві сторони, які протистоятимуть одна з одною. До того ж китайці мислять раціональніше, ніж нинішні правителі Кремля.
Ця тенденція лише починається, але вона поступово перекроюватиме і міжнародні відносини, і глобальну економіку. І Україна має це враховувати у стратегії свого подальшого розвитку.
Джерело: Владимир Фесенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
