Він був. Блін, як страшно це звучить – він був.
Олег Барна був безкомпромісним у своїй правоті й помилках. Він був учителем фізики та математики і, ставши політиком, усе розкладав на дві полиці – українську і ворожу.
Олег був класичним, без будь-якої домішки чи користі, бандерівцем.
І ніщо й ніхто не могли зсунути цю людину-камінь з його позиції. Саме такі люди в усі віки боронили Україну.
Він був цільний у своїх переконаннях і діях. Йому взагалі було байдуже, що навколо нього. Він боровся проти Кучми у 90-х, він був поранений на Майдані 2014-го, пішов у першому загоні добровольців на АТО, де знову був поранений. Депутатства він, по-моєму, і не помітив, залишився таким же чорно-білим, радикальним і впертим.
Він приносив багато проблем для коаліції, але на нього не можна було сердитися. Його щирість, безпосередність і безкорислива любов до України робили всі претензії неадекватними.
Те, що Олег після всіх травм пішов воювати, – не дивувало. Він, який ще в січні 2015-го в залі Верховної Ради назвав Путіна х…йлом, лишався собою – не на словах, а в окопі.
Ми інколи переписувалися. Він жодного дня цієї страшної війни не сумнівався в перемозі.
Учора мав бути його день народження. Смертію смерть поправ.
А ще він малював образи...
Спи вічним сном, друже Олег, наш брате й герою. Живий, поки пам'ятаємо.
Джерело: Юрій Луценко / Facebook