+17 Київ
Цікаво спостерігати мовчання владних спікерів після наполегливої пропозиції Заходу розпочати давно обіцяні реформи.
Втомившись вислуховувати дурню в діапазоні від "корупція в Україні закінчилася, усі корупціонери виїхали" до "корупціонери в Україні не крадуть американські позики, крадуть лише українські кошти", західні союзники виставили конкретний календарний план дій.
Чи мають вони на це право? Так, мають. Хоча б тому, що фінансують 2/3 українського бюджету.
Чи потрібний такий план дій саме зараз? Так, потрібен. Бо корупція й мародерство тилових щурів є не меншою загрозою, ніж окупація орків.
Воювати в окопах між двома ворогами – удвічі важче.
Чому мовчить у відповідь влада? Бо в неї шок після показової екзекуції "слуг народу" по відновленню відкритих декларацій. І це ж владу заганяють лише в норми підзвітності, що діяли до 2019 року! А як же жити, якщо треба йти далі?
Що не можна робити? Не можна знову намагатися сачконути у стилі віцеспікера, який заговорив про "тестування президентської республіки".
Розчарування союзників усе сильніше, а імідж корумпованої України грає на руку проросійським опонентам західного антипутінського альянсу.
Що робити? Очевидно, що з такою радикальною зміною поведінки нинішня влада не в стані впоратися. Але й проводити вибори під час смертельної битви на фронті не можна.
Тому вважаю єдиним виходом зміну виконавчої влади. Повірити, що Кабмін Шмигаля, цього зайця в овечій шкурі на чолі овець у заячих шкірках, на щось здатний – не може напевно ніхто.
Отже, президент має продовжити керувати військовою й зовнішньою політикою. Одночасно він має припинити ручне керування Кабміном із свого офісу й відновити роботу нового самостійного уряду реформ. Як це й передбачено Конституцією.
Є політика левів. Є політика лисиць. Але ніколи не була ефективною політика страусів, які засунули голову в асфальт і слухають кротів.
Джерело: Юрій Луценко / Facebook
