-1 Київ
Після перегляду четвертої частини Бігуса не спав цілу ніч і думав про цих кривавих упирів без душі і серця. Тварюк, які, на жодну секунду не замислившись, відправляли людей на смерть. Боже, як же добре, що 2019-го ми усунули цього упиря від годівниці. Тепер зрозуміло, що мав на увазі Зеленський на пресусі, коли говорив, що це просто складно слухати, як вони вирішують свої справи. І ще, Зеленський – вирок цій солодкій парочці Медведчука й Порошенка.
Уявіть тільки, про що вони могли говорити за часів Іловайська та Дебальцева, якщо вони постійно були на прямому зв'язку і воркували щодо будь-якого питання і на будь-яку вимогу з боку Росії. Питання їх покарання – це головне питання для майбутнього України. Тому що воно визначає проблему моралі цієї історії, а вона визначає характер зміни соціальних відносин. Не сформувавши правильне ставлення до цього зла і не покаравши його, ми ніколи не зможемо здійснити серйозних змін.
Саме тому порохоботи і наближені до них мають стати прокаженими. Бо не може здорова, нормальна людина не відчувати огиду до цього лукавого. І суспільство має постійно ставити всім цим Сюмарам, Портниковим, Княжицьким, Ірочкам Геращенко запитання – чи не приходять ночами закривавлені хлопчики? Нічого в душі не ворушиться, коли доводиться виправдовувати мерзоту з ранку до вечора? Мені багато хто каже, що нічого не зміниться, що вони любісінько ходитимуть вулицями. Ні, любі мої, нічого не зміниться, якщо всередині вас нічого не кричатиме, ніщо вас не розриватиме від самого споглядання, що це любісінько ходить вулицями.
Скажена собака перестає бути небезпечною в той момент, коли її ідентифікують як скажену. Тому що кожен розуміє, що це не друг людини, а вкрай небезпечний ворог. Усе починається з усвідомлення проблеми. І люди, які із цієї історії із плівками Бігуса не здатні зробити належні висновки щодо сивочолого гетьманату, є не тільки холуями і хамами, що заслуговують на осуд, але становлять пряму небезпеку для суспільства, оскільки вони не хочуть покарання зла. А непокаране зло породжувати нові Іловайськ і Дебальцеве.
Саме тому нам потрібен свій Нюрнберзький процес, де під камери з усією неупередженістю, на яку здатне наше згниле суспільство, розглянути свідчення всіх свідків і ухвалювати правильне рішення. І тоді, і тільки тоді, ми зробимо твердий крок до життєздатнішого, до правильнішого і людянішого устрою нашого українського гуртожитку. І тільки тоді таке суспільство матиме право на існування. Якщо ж їм усе спустять із рук, то це суспільство не має право на життя. Та й не виживе. Зжере саме себе, продасть за невисоку ціну і ще станцює на могилах тих, хто поклав свої життя, його захищаючи.
Джерело: Юрий Романенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
