Художниця Барашикова: Із портретами Дмитра Гордона в мене сталася казкова історія, як у Попелюшки G

Фото: olga_barashykova / Instagram

– Ольго, ви авторка двох портретів засновника видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона. Самі понад 10 років пропрацювали у виданні "Бульвар Гордона". Пішли в декретну відпустку ще 2005-го. І ось за 15 років написали портрети Дмитра Ілліча. Розкажіть, будь ласка, передісторію цієї творчої співпраці.

– Після декрету я планувала повертатися в "Бульвар Гордона", але так сталося, що в той час чоловік відкрив свій бізнес і йому потрібна була моя допомога. Так я стала директоркою рекламного агентства. Це велика відповідальність і величезний обсяг роботи, особливо спочатку. А оскільки в Діми потрібно працювати або добре, або не працювати, то поєднувати, звісно, я не могла.

– Ці 15 років ви підтримували спілкування із Дмитром Гордоном? Як сталося, що саме він став героєм ваших двох полотен?

 – Ми з Дімою останнім часом рідко спілкувалися: точок перетину було небагато. Кожен займався своїм бізнесом. Окрім того, ми сімейні люди. Я знаю, що таке бізнесмен, зайнята людина, тому без приводу ніколи б не потурбувала.

Але в мене сталася буквально казкова історія, як у Попелюшки. Я написала портрет одного нашого спільного знайомого – зробила йому сюрприз до 50-річчя. Дмитро Ілліч побачив цей портрет і відразу зателефонував мені із запитанням: "Олю, ти давно так малюєш?" Я Діму непогано знаю. І, якщо він зателефонував, отже, йому дійсно сподобався портрет.

Ми довго обговорювали мої здібності, і Дмитро Ілліч сказав, що, як йому здається, я маю все кинути і зануритися у творчість із головою. Потім надійшла пропозиція написати його портрет. Я з радістю погодилася. Для мене це було черговим викликом, оскільки до цього часу я показувала свої роботи тільки родичам або друзям. Соромилася виставляти їх на загальний огляд незнайомим людям.

Ольга Барашикова і Дмитро Гордон. Фото: olga_barashykova / Instagram

– А чому вийшло два портрети?

 – Коли я обирала фотографію, із якої писати портрет, виявилося, що Дімі подобається одна фотографія, а мені більше сподобалася інша. Так у мене народилася ідея зробити два портрети: один – у класичному стилі, а другий – у стилі неоекспресіонізму. Це був сміливий експеримент. Я не знала, що в мене вийде, і не була впевнена, що Дмитрові Іллічу сподобається. Але портретів Гордона багато не буває! Дімі сподобалися обидва. І він мене прорекламував на своєму каналі в YouTube.

Протягом двох діб в Instagram я відповідала на компліменти людей, які прийшли від Гордона на мою сторінку. Це був такий кайф і така ейфорія! Я зрозуміла, що не варто соромитися. Стільки захоплених відгуків надали мені сил і впевненості в собі! Відразу з'явилися замовлення від незнайомих людей. Тепер я не боюся братися за таку роботу і з радістю показую свої картини оточенню.

– Ви пишете портрети тільки за фото? А з натури?

 – Писати з натури – велика розкіш. Є портрети-картинки, є витвори мистецтва. Я намагаюся писати портрет як витвір мистецтва. Це тривалий процес і багато шарів фарби. Тому, по-перше, шари фарби мають просохнути, по-друге, навіть за вечір, за п'ять чи вісім годин ти не зробиш "живого" портрета. Ти можеш зробити картинку, схожу на зображення людини. Але шкіра не світитиметься, не буде такого об'єму, відчуття присутності. Портрет треба писати довго. А це означає, що людину потрібно запрошувати у студію неодноразово. Це, зі свого боку, потребує наявності вільного часу, що збігається з вільним часом художника. Зараз усі дуже зайняті. Як правило, портрети замовляють люди заможні, у яких час розписано щохвилини. Із цього багато нюансів випливає. Але сучасна техніка дає змогу зробити фото такої якості, що за ним цілком можна написати гарний портрет. Зараз більшість художників і портрети, і пейзажі малює за фотографіями, сидячи у студії.

– Портрети Дмитра Гордона зберігаються в нього?

 – Так, він мені сказав, що повісив їх у себе вдома.

– Ви випустили також футболки та худі з портретами Дмитра Гордона. Чия це ідея була?

 – Уточню: із портретом, який я намалювала в сучасному стилі, була моя ідея. Художнику потрібно на щось жити. Картини треба писати довго. Іноді є замовники, іноді – немає. Тому потрібно придумувати, на чому робити гроші. Художники часто створюють принти своїх картин, використовуючи їх в одязі, взутті, на сумках. Я спостерігаю в соцмережах, що роблять відомі, розкручені художники, і намагаюся перейняти корисний досвід. Коли створювала худі, консультувалася зі своїм сином, чи він таке носитиме. І він мені порадив, що саме на худі краще зробити зображення ззаду, а не спереду. Коли ми виставили першу продукцію в Instagram, на неї позитивно відреагували мої підписники та друзі сина. Але, на жаль, худі вийшло досить дорогим.

– Яка його ціна?

 – Таке, як носить мій син, коштує 1,5 тис. грн. Ми зробили друк не тільки на спині, але й на рукавах. Це має досить крутий вигляд, але й коштує дорожче. Без принта на рукавах – значно дешевше. Не можу сказати, що дуже багато замовлень і що виробництво поставлено на конвеєр, але це проба, яка має місце бути. Не зациклюємося, ідемо далі.

– Над чим зараз працюєте? У найближчих планах є портрети відомих людей?

 – У мене завдяки Дмитрові Іллічу з'явилося 100 підписників в Instagram. Серед них не тільки відомі люди. Наприклад, останній портрет я написала чоловікові до 60-річчя. Він не публічна людина. Після цього я виконаю замовлення для своєї знайомої, яка живе в Еміратах, малюватиму її доньку. Також у мене є ідея написати портрет однієї відомої публічної людини, яка не живе в Україні. Але я не хочу поки що розкривати карти і називати її ім'я. Мене надихнув її образ, і хочеться створити цікаву серйозну роботу. Чи сподобається цій людині портрет і чи захоче вона його придбати, не знаю.

Але, окрім портретів, я малюю й інші роботи. Не тільки на замовлення, а для участі в конкурсах. Це допомагає показати себе світові, зробити ім'я, створити свій бренд.

Після того як Дмитро Ілліч показав у соцмережах свої портрети, замовники, як один, почали просити: "Я хочу такий портрет, як у Гордона. Такого розміру"

Фото: Ольга Барашикова / Facebook

– Скільки часу потребує робота над одним портретом?

 – Місяць-півтора. Принаймні в зимовий час. Улітку фарба сохне швидше. Але портрет – це як ремонт. Його завершити неможливо. Можна тільки припинити малювати. Що довше пишеш портрет, то живішим, правдоподібнішим і соковитішим він стає. Я розумію художників, які роками писали портрети. Це те, що ми зараз можемо побачити в музеях. Але сучасне життя – інше. Живемо в такий час, коли потрібно все робити швидко.

– Скільки коштує замовити у вас портрет?

 – Це залежить від розміру і наявності складних деталей, матеріалів, які я використовую. Портрет у мене стартує від $500. Це розмір 40 на 50 см – достатній для квартири. Після того як Дмитро Ілліч показав у соцмережах свої портрети, замовники, як один, почали просити: "Я хочу такий портрет, як у Гордона. Такого розміру". Насправді для портрета це немаленький розмір – 60 на 80 см. Якщо ви повісите такий портрет у стандартній квартирі, ви його не побачите. Це як більмо в оці. Коли ти бачиш око завбільшки з куряче яйце, потрібна відстань. Для того щоб дивитися на такий портрет і милуватися ним, потрібно відійти від нього метрів на п'ять. Тому розмір має значення. Я завжди прошу замовників, для яких створюю картини, спочатку показати мені місце, де висітиме моя робота. Краще спочатку визначити правильний розмір і навіть колірну гаму, тоді результат точно тішитиме тривалий час!

– Що найважливіше для створення гарного портрета?

 – Дуже важливо вловити родзинку в людині. Коли люди, навіть не знайомі особисто із Дмитром Гордоном, але які знають його як публічну людину, побачили його портрети, зазначили: "Як ти вловила характер!"

Якось я писала портрет людини, якої ніколи не бачила в житті, – його син скинув мені кілька фотографій. Коли портрет був уже практично готовим, я все не могла заспокоїтися, оскільки не вдавалося точно передати погляд, настрій людини. На фотографії він був зображений з онуком на руках, у нього була дуже добра і щаслива посмішка. І ось цю емоцію щастя та неймовірної доброти й любові потрібно було передати. Я витратила приблизно тиждень, щоб проаналізувати кожен міліметр зморшок у куточках очей і губ, як падають тіні, щоб "упіймати" цей погляд. Коли внесла зміни і скинула фото своїй доньці, вона подивилася і відразу сказала: "Так, тепер схожий!"

А взагалі, головне, щоб картина подобалася замовнику! Якщо він хоче бути схожим на вампіра – має бути схожим на вампіра, якщо на янгола – отже, на янгола! Але й на самого себе, звісно.

– На конкурсі Golden Time Talent Festival у Лондоні ви з портретами Дмитра Гордона посіли перше місце в категорії живопису. Що журі сказало про портрети?

 – Я не знаю, тому що у зв'язку з пандемією коронавірусу конкурс проводили дистанційно. Після того як я відвезла Дмитрові Іллічу його портрети, мені в око впала інформація про цей фестиваль. Дізнавшись, що участь платна, я вирішила не подавати заявки. Витрачати перед Новим роком зайві гроші не хотілося. І в наявності не було картин. Але мені написали, що достатньо надіслати фото робіт. Також дозволили попередньо проконсультуватися, можуть картини такого рівня брати участь чи ще зарано. Я надіслала кілька робіт, зокрема портрети Дмитра Гордона. Спочатку взагалі не думала, що портрети можуть бути успішними на конкурсі, оскільки зараз популярніші картини з якимось філософським змістом. Але мені порадили подати три роботи, включно з портретами. І надали знижку на участь. Була якраз "чорна п'ятниця".

– І скільки довелося заплатити за участь?

 – Я точно не пам'ятаю. Приблизно $50.

– А який приз вам дали як переможниці?

 – Є різні конкурси. Наприклад, Luxembourg Art Prize дає великі грошові призи. І далеко не кожен художник може зареєструватися. А фестивалю Golden Time Talent наша платна участь і допомагає існувати.

Володарів гран-прі та перших трьох призових місць запрошують у Лондон на вручення. Призовим місцям дають 50-відсоткову знижку, а володар гран-прі, наскільки я знаю, їде коштом організаторів. Мене запросили орієнтовно на 6 червня 2021 року на церемонію нагородження. Для мене як для людини, яка щойно розпочала свій шлях у живописі, дуже значущим є те, що дві мої роботи здобули перше місце. Це дає мені право називати себе художницею і рухатися далі в цьому напрямі.

– У кого з відомих художників ви б хотіли перейняти досвід?

 – Мені дуже хотілося б поспілкуватися і повчитися в американських художників Kim VanDerHoek Девіда Кассана, із наших співвітчизників – у Івана Марчука. Я наважилася з ним заговорити, коли була на його персональній виставці в ЦУМі 2018 року. Тоді я щойно починала малювати і не зізналася йому в цьому. Тільки запитала, чому в нього немає учнів. А він відповів, що якби колись узяв когось в учні, то тільки жінку! Але я посоромилася напрошуватися. Вважаю його генієм. Обожнюю роботи Марчука в його власному стилі плентаризму!

Ольга Барашикова й Іван Марчук. Фото: olga_barashykova / Instagram

– Ви за освітою архітекторка, працювали дизайнеркою інтер'єрів. 2020-го повністю перейшли на живопис?

 – Так. Минулий рік в аспекті дизайну інтер'єрів був практично порожнім. У березні ще якісь договори були, а потім їх заморозили. Колеги, у яких великі майстерні, перейшли в онлайн і зайнялися навчанням. Роботи в дизайнерів практично немає зараз.

А в живописі після реклами, зробленої мені Дмитром Іллічем, у мене стався такий прорив, на який я зовсім не очікувала. До того ж малювати мені подобається, я цим насолоджуюся. Тут усе залежить тільки від мене. Купила фарби, полотно – і малюю. У дизайні в мене була залежність від підрядників, а це часто гальмувало процес: ходити салонами, замовляти меблі, чекати, коли привезуть плитку. На жаль, нерідко траплялося, що тебе підводять, не виконують зобов'язань.

2020 рік дуже багато змінив у житті багатьох людей, не кажучи вже загалом про людство. Мені він дав можливість займатися тим, чим завжди хотіла, але на що бракувало часу.

Чітко пам'ятаю, як ще 2016 року, сидячи в офісі, чітко усвідомила, що втомилася контролювати інших людей, організовувати чужу роботу. Я зрозуміла, що хочу реалізувати свій творчий хист, про який навіть близькі люди не підозрюють. Хочу робити те, що мені подобається. Коли оголосила чоловікові, що не можу більше керувати агентством, він мене не зрозумів, і навіть образився. Але зараз точно знаю: свої мрії потрібно реалізовувати! І не важливо, у якому віці. Минулого року мені виповнилося 50 років. Звісно, якби я малювала із 20 років, якого рівня могла б уже досягти! Але на все свій час. За ці роки я створила сім'ю, виховала чудових дітей, уже й онуки є. Тепер спокійно можна зайнятися самореалізацією. А життєвий досвід, який я накопичила за ці роки, дає мені можливість не просто відтворювати на полотні чиїсь обличчя, а відображати душу й характер людини.

Автор Вікторія ВОРОНІНА