"Чотири ноги, дві голови та одне серце". Як з'явилося танго

Цікаве

Аргентинський танець танго, що зародився серед найнижчих верств населення, став одним із найпопулярніших у світі.

11 грудня святкують Всесвітній день танго. Ця дата – день народження аргентинського співака й актора, "короля танго" Карлоса Гарделя (1887–1935), популяризатора аргентинського танцю у Європі.

Танець танго з'явився у ХІХ столітті в портових передмістях Буенос-Айреса, у місцевих борделях. Клієнти, якими були пастухи (гаучо), милися рідко, не кажучи про прання одягу. Танцювати доводилося в зашкарублих штанах, у яких було складно випрямляти ноги. Тому гаучо танцювали на напівзігнутих ногах. Партнерки, не в змозі витримати неприємний запах, відвертали голову в бік. Оскільки танцювали в невеликих приміщеннях шинків, рухи були дрібними, ковзними. Так спочатку формувалася хореографія танго.

Поступово танець із борделів вийшов на вулиці. Про нього дізналися не тільки ширші верстви населення Буенос-Айреса, а й іноземні громадяни.

Цей танець формувався під впливом хабанери, мілонги, кандомби, фламенко.

Французький емігрант Карлос Гардель у підлітковому віці почав шліфувати вміння танцювати танго. А повернувшись на свою історичну батьківщину, до Франції, показав його співвітчизникам.

Розрізняють підвиди танго: аргентинське (мілонгеро), салонне, виконавці якого були на великій відстані одне від одного, нуево – танго зі складними па, яке з’явилося під впливом контемпорарі.

"Танго – це чотири ноги, дві голови та одне серце", – описав характер танго танцівник Хуан Карлос Копес. І хоч який вид танго не виконували б, саме емоційний посил робить його темпераментним і ефектним.