-9 Київ
Чому у старшому віці складніше спілкуватися
З роками підтримка зв'язків потребує більше зусиль. Люди рідше виходять із дому, особливо якщо здоров'я не дозволяє. Маломобільність поступово ізолює людину від зовнішнього світу. Навіть товариські раніше люди обмежуються телевізором і нечастими дзвінками.
Літнім людям важко ініціювати розмови й долучатися до спілкування, особливо якщо емоційне тло не найстійкіше. Формується замкнене коло: самотність знижує мотивацію, а відсутність активності посилює її. Водночас соціальна ізоляція підвищує ризик депресії, прискорює когнітивне зниження й погіршує відновлення після хвороб.
Що радять спеціалісти?
У Великобританії пенсіонера можуть скерувати до фахівця social prescribing link worker, який добирає доступні формати активності. У багатьох країнах діють програми регулярних візитів і дзвінків, де в людини похилого віку є співрозмовник.
Але важливо розуміти й обмеження в Україні. Державна соцпідтримка в нас здебільшого орієнтована на побутову допомогу й не вирішує проблеми самотності. Волонтерські ініціативи і приватні сервіси спілкування є, але їхня доступність значно залежить від місця проживання й конкретних людей.
У геріатрії розглядають і формати проживання, де соціальне середовище підтримують щодня. Насамперед це приватні будинки для людей похилого віку, де людина живе серед ровесників зі схожим досвідом і ритмом життя.
Наприклад, в одному з будинків для літніх людей у Києві https://idiliya-family.com.ua/ люди похилого віку живуть у просторих котеджах, у кімнатах, розрахованих на одного – п'ятьох осіб. У кожному є спільні зали, їдальні, кімнати відпочинку й зелені двори.
Персонал організовує регулярні активності, які під силу більшості літніх людей:
- лікувальну гімнастику;
- спільні прогулянки;
- майстер-класи;
- настільні ігри;
- читання, музичні зустрічі;
- невеликі тематичні заняття.
Різноманітність і постійне спілкування підтримують увагу, пам'ять і загальний стан. Участь необов'язкова, але завжди доступна.
Безбар'єрне середовище дає змогу людям на ходунках або в інвалідному візку вільно переміщатися й гуляти на свіжому повітрі. Завдяки цьому навіть маломобільні мешканці не опиняються в ізоляції.
Персонал зазначає: стан більшості підопічних, навіть із депресією, покращується вже першого місяця. Зміна оточення, щоденне спілкування й відсутність побутового навантаження знижують тривожність і повертають інтерес до життя.
Багатьом людям похилого віку важко наважитися на переїзд, але ще складніше залишатися вдома, коли втрачено здоров'я, самостійність і звичне коло спілкування. У таких випадках адаптоване й соціально насичене середовище працює краще, ніж спроби підтримувати активність силами сім'ї.
