Кличко: Чи збирався Янукович мене вдарити? Колись я напишу мемуари, і там буде багато цікавого G

Дорогам, які ми нині перекладаємо в Києві, уже по 40 років, вони чотирикратно перевищили відведені терміни

– Мій гість – мер Києва Віталій Кличко. Віталію, за всю свою професійну кар'єру ти жодного разу не побував у нокауті і навіть у нокдауні. У політиці таке теоретично можливе?

– У політиці можливо, але найголовніше – у житті, як і в боксі, ніколи не залишатися на підлозі, вставати, боротися далі. І тільки у цьому разі перемога завжди буде за тобою. Слава богу, у політиці, так само, як і у спорті, я не дозволяв собі опинитися в нокдауні або в нокауті.

– Я пам'ятаю, у 2014-му, коли вирував Майдан, головним претендентом на президентський пост в Україні, як усім здавалося, був саме ти. Тобі теж так здавалося?

– Пости для мене не мають жодного значення. Головне – це здатність реалізувати себе, можливість впливати на процеси, тому я взяв на себе відповідальну роль. Я впевнений у тому, що всі реформи, зміни починаються в серці країни – у місті Києві. За той час, поки я на цій посаді, зроблено дуже багато, і я радий, що мені є за що звітувати перед киянами, перед українцями. Я знаю, як багато мені ще потрібно зробити – адже кияни довірили мені відстоювати їхні інтереси, чим щодня я і займаюся.

– Дуже багато говорили про якусь таємну зустріч у Відні, на якій вас було троє: Порошенко, ти й Фірташ, і на якій Фірташ нібито умовив тебе йти в мери Києва, а не у президенти. Це правда чи ні?

– Усе я вирішую сам, особисто, і за це несу особисту відповідальність. Як політик я зобов'язаний зустрічатися з різними людьми, абсолютно різними, і спеціальних зустрічей у мене ніколи не було.

– Київський рівень для тебе не малий – як тобі самому здається?

– Повір, завдань стільки, так багато необхідно зробити для того, щоб реалізувати очікування людей, що я не міряю – рівень малий чи великий... Сьогодні в Києві, порівняно з минулим 2016-м роком, зростання виробництва становило 1,5%, практично відсутнє безробіття, у Києві найвища заробітна плата. Ми не забуваємо про соціально незахищених людей, тому в Києві (це для тих, хто чує нас в інших регіонах) працюють 200 пунктів продажу соціального хліба: хліб коштує 4 гривні 5 копійок... У наших комунальних аптеках "Фармація" – 300 найменувань ліків, які можна придбати за карткою киянина на 30% дешевше, ніж у комерційних аптеках. Це дуже важливо. Ми збільшили надходження до бюджету на 30%. Усі розуміють, що без фінансових ресурсів ні дороги зробити не можна, ні інші зміни внести. Тому гроші, які одержали, ми вкладаємо в те, щоб змінювати життя міста. Минулого року зробили колосальну кількість доріг, безпрецедентну...

– ...стільки ніколи не робили на моїй пам'яті...

– ...навіть у найкращі часи, за Омельченка, коли 100% податків на доходи з фізичних осіб залишали в бюджеті міста.

– Дороги під гарантію робили, так?..

– ...84 дороги, 200 кілометрів... Я розумію, що зараз багато киян, які нас дивляться, мене критикують. Але повірте, одночасно неможливо поміняти, поліпшити всі дороги – у Києві їх загальна протяжність – 1667 кілометрів, і 80% з них не відповідають необхідному рівню. Ми перекладаємо дороги, яким по 40 років. Хоча, за технічним нормативами, асфальт необхідно перекладати максимум років через 8–10. Ті дороги, які ми сьогодні робимо, уже у чотирикратно перевищили відпущені терміни. Цього року ми повинні відремонтувати ще 300 кілометрів доріг, і ми це зробимо.

Минулого року відкрили сім дитячих садків і дві нові сучасні школи. Я також поставив перед собою завдання: до кінця моєї каденції, через чотири роки, черга до дитячих садків, яка сьогодні становить понад 10 тисяч дітей, повинна дорівнювати нулю. Великі, амбітні завдання... Добудування Подільсько-Воскресенського мосту, який будують уже 40 років... Важко уявити, але документація на міст датована 1979 роком! 40 років тому! Але до сьогодні він не побудований. А я сказав: "Через три роки ми повинні святкувати відкриття руху цим мостом".

– Міст буде відкритий?

– Я провів переговори з німецькою стороною, ми залучили інвесторів, німецьких фахівців, виділили €200 тис. на чітку аналітику Подільсько-Воскресенського мосту. Уже наступного місяця до Києва приїде міністр інфраструктури. Я впевнений, ми все-таки почнемо розглядати це питання, і будівництво мосту почнеться цього року. Неможливо все в один момент змінити. Але кроки, які зроблені, – це база для великих змін. Я хочу жити в європейській країні з нормальними стандартами життя. Але я не живу в Європі. Я знаю, що я зможу це зробити у нас – у Києві, в Україні.

– Коли ти бачиш, як Петро Олексійович Порошенко займається великою міжнародною політикою, є якісь ревнощі – "адже на його місці міг бути я"?..

– Такій кількості зустрічей, які я проводжу, можуть позаздрити багато політиків. (Усміхається). Я використовую свій статус: мене знають у всьому світі. Критикують за те, що я нібито дуже часто їжджу за кордон. Але повірте, кожна закордонна поїздка має результат. Коли вперше поїхали до Давоса, привезли систему Smart City, і вже через чотири місяці Київ приєднався до 2500 міст світу, у яких діє ця система. Поїхав туди наступного разу – у Києві з'явилося сучасне таксі Uber. З'їздили до Німеччини – привезли 15 сучасних снігоприбиральних машин, які дуже допомогли нам цієї зими.

– А зима добре пройшла...

– Зима пройшла добре. Знову ж, у відповідь на критику хочу сказати: я згоден, можливо, прибирати потрібно значно краще, але з тією кількістю снігу (зима була сніжною)... Львів зупинився, Одеса зупинилася...

– ...навіть Харків зупинився...

– Харків, Дніпропетровськ... А в Києві 100% комунального транспорту – трамваї, автобуси, тролейбуси – вийшло на свої лінії. Ми закуповуємо нові трамваї, намагаємося. Техніки нам ще не вистачає, але ще будемо закуповувати...

– Тобто ревнощів до Петра Олексійовича немає?

– Ревнощів немає. Зустрічей досить багато, мені є чим займатися, щоб не мучитися ревнощами. (Усміхається).

– За моїми даними, американці планують наступником Петра Порошенка або тебе, або Валентина Наливайченка. Ти про це знаєш?

– Питання провокаційне. Я ніколи про це не думав. По-перше, кияни довірили мені відстоювати інтереси свого міста – я вже про це говорив. Моє завдання у тому, щоб зміни, розпочаті в Києві, продовжили в усіх містах України. По-друге, лише українці (не американці, не європейці) можуть дати повноваження тому чи іншому кандидатові. А те, що хтось когось розглядає, не має сенсу.

– Президентом ти колись станеш?

– Для мене не має значення той чи інший пост. На це запитання один мій товариш класно відповів: "Слухай, скільки президентів у світі – понад 200? Скільки мерів міст – десятки тисяч?"

– ...а абсолютних чемпіонів світу...

– (Сміється). А скільки чемпіонів світу з боксу? На пальцях можна перерахувати. Тому амбіція в мене одна – я хочу жити в європейській країні з нормальними стандартами життя. Але я не живу в Європі. Я знаю, що зможу це зробити у нас, у Києві, в Україні, і це ключове моє завдання.

– Я пам'ятаю, як під час Майдану ти, Тягнибок і Яценюк їздили на переговори до Януковича. Це було важко тоді – сидіти навпроти Януковича?..

– (Зітхає). Досить непроста ситуація... Ти розумієш, що ти відповідаєш за життя дуже багатьох людей, що у будь-який момент тебе можуть обдурити, і людина, що сидить навпроти тебе, узурпувала владу... Відповідальність була велика.

– Нещодавно Янукович заявив, що хотів би зустрітися з Яценюком, Тягнибоком і Кличком, щоб знову подивитися їм у вічі. У тебе є бажання знову подивитися у вічі Януковичу?

– Людині, яка зрадила батьківщину, писала листи з проханням про введення російських військ в Україну, людині, причетній до розстрілів мирних демонстрантів, я не те що у вічі дивитися – бачити його не хочу.

– Екс-президент Янукович, я це твердо знаю, міг ударити своїх підлеглих – навіть деяким міністрам ламав носи. У нього ніколи не виникало спокуси застосувати фізичну силу до Віталія Кличка?

– (Усміхається). Не знаю... Це мав бути дуже сміливий учинок – атакувати людину...

– ... яка дещо може...

– ...і досі володіє світовим рекордом з нокаутів, який ще не побили у Книзі рекордів Гіннеса... Це був би не те що сміливий, а божевільний учинок. (Сміється).

– Я не випадково про це запитав. Один з учасників ваших потрійних зустрічей з Януковичем розповідав мені, що коли ти у вічі сказав Януковичу щось неприємне і йому це не сподобалося, він схопився і підтюпцем побіг уздовж стола для того, щоб тебе вдарити. Це правда?

– Ви, Дмитре, так поінформовані... Я думаю, здоровий глузд підказав Януковичу цього не робити.

– Тобто він схопився?..

– (Пауза). Колись я напишу мемуари, і там буде досить багато цікавого.

– Останнє запитання за цією темою. Це правда, що, коли Янукович уже підтюпцем побіг до тебе, Яценюк сховався під стіл від страху?

– Повторюся: колись я напишу мемуари, і там буде багато інформації.

– Тобі, порядній людині, у якої є принципи, розуміння, де добро, а де зло, ніколи не хотілося послати Януковича у нокаут?

– (Зітхає). Дуже багато політиків, яким хотілося б, як кажуть, вправити мізки, але у політиці, як і в житті, слово сильніше, ніж фізична сила. А ті політики, які змагаються у фізичному протистоянні, яким бракує дару переконання, використовують фізичну силу (до речі, боксерські здібності мають не всі). Виглядають вони, м'яко кажучи, дуже негарно, і за таких людей соромно. Соромно, коли бачиш фізичне протистояння у Верховній Раді, коли політики через брак аргументів починають використовувати свої...

– ...здібності...

– ...ні, здібностей у них немає... свої фізичні сили. Це не додає авторитету ні їм, ні, на превеликий жаль, українському політикуму.

За багато років, навіть маючи рекорд з нокаутів, я ніколи не використовував своїх спортивних здібностей за межами рингу

– Колись в інтерв'ю ти сказав: "Декому в Київраді вуха надерти не завадило б. І не тільки вуха – думаю, що і дупу". Не хочеться тобі іноді від душі врізати комусь із знахабнілих політиків? Пам'ятаю, коли я ще був депутатом Київради, Ігор Мосійчук якось підхопився зі свого місця з криком: "Я тобі зараз... (словом "обличчя" я заміню інше) обличчя наб'ю. Не подивлюся, що ти чемпіон світу", – і побіг до тебе. Я у цей момент спостерігав за тобою...

– Дорогою він ще кричав: "Тримайте мене!" (Сміється). Я ще раз хочу сказати: ті політики, які не мають дару переконання, намагаються використовувати фізичну силу. Я дуже радий, що упродовж багатьох років (а я шліфував майстерність понад 30 років – для того щоб відправити опонента бажано в горизонтальне положення, без свідомості), навіть маючи рекорд з нокаутів, я ніколи не використовував своїх спортивних здібностей поза межами рингу. І дуже сподіваюся, що ніколи не буду цим користуватися. А всіх тих, хто намагається кинути виклик, хто хоче помірятися силою, можу запросити до спортивного залу (там є квадрат рингу), видати рукавички і провести там кілька уроків.

– Як поза очі називають тебе підлеглі, знаєш?

– Із того, що до мене доходило... Може, тому, що я тривалий час мав контракт із компанією Boss, хтось продовжує називати "босом" або "шефом". Ще я чув "великий"...

– А "довгий"?

– "Довгий"? Не було.

– "Боксер"?

– Не було. Не чув такого.

– Що з того, що вдалося зробити на посаді мера Києва, найяскравіше, на твій погляд? Про що можна сказати "я це зробив!"?

– Щойно закінчилося засідання наглядової ради фонду "Бабин Яр", і я впевнений, що цей проект, який ми вже почали реалізовувати, буде одним із найвагоміших проектів. Ми заснували "Урок Бабиного Яру" в Києві – молоде покоління має знати свою історію, історію свого міста. За 75 років на тому місці, де було вбито, знищено, в основному за національною ознакою, понад 100 тисяч людей, нічого не було зроблено... Я розглядаю це як свою місію – створити Меморіал жертвам Голокосту. Такі меморіали є в Ізраїлі, у Відні, у Берліні...

– ...у Польщі...

– ...є в Польщі, є у Вашингтоні, навіть у Лос-Анджелесі є. А в Києві, де розстріляли величезну кількість людей, такого меморіалу немає. Я впевнений, ми повинні це зробити – щоб навчати молоде покоління не повторювати помилок минулого. Для майбутнього нашого міста, нашої країни це дуже важливо. Це не київський і навіть не український – це світовий проект.

Я впевнений, що матимуть успіх починання будівництва Подільсько-Воскресенського мосту. Ми почали реконструкцію зоопарку, який уже повернули до Світової асоціації зоопарків, і через кілька років кожен його відвідувач отримуватиме позитивні емоції. Дуже часто у людей, які приходять до зоопарку і бачать тварин за ґратами, виникає до них жалість. Значить, це недобрий зоопарк. У нашому, київському, не буде кліток, і відвідувачів від тварин буде відділяти лише рів, зроблений за допомогою новітніх технологій і ноу-хау, які використовують у найкращих сучасних зоопарках.

– Часто молодь, яка закінчує школи, університети, говорить одне: "Треба валити звідси, бо пуття тут не буде". Я бачу, як часто ти їздиш за кордон і привозиш звідти контракти. Скажи: інвестор хоче йти до Києва? Чи будуть у Києві дороги, як, наприклад, у Німеччині? Це можна припустити?

– Я вже говорив: зроблено 200 кілометрів доріг. Ба більше, є п'ять років гарантії на ці дороги. І заяви про те, що дороги нібито зійшли зі снігом, стосуються доріг не нових, а старих.

– Інвестор буде йти до Києва?

– Порівняно з минулим роком ми збільшили інвестиції чотирикратно. За нинішніх умов дуже непросто це робити. Справді, я інвесторам гарантую...

– ...особисто...

– ...заявляю: я особисто готовий працювати "бодігардом" вашого бізнесу, супроводжувати його – для того, щоб інвестиції були, для того, щоб прибрати бюрократичні перепони, які на їх шляху існують...

– І вони вірять на чесне слово?

– Довіра виникає на особистому рівні. Мені вірять, у мене є (і це найважливіше) репутація. І я роблю все для того, щоб у жодному разі не втратити ані репутації, ані довіри людей.

Що стосується молоді, яка збирається виїжджати... Ось один із гарних прикладів. У Бидгощі (є таке місто) роблять трамваї четвертого покоління – безшумні, з Wi-Fi, з низькою підлогою...

– ...поляки, так?..

– ...поляки... Ми кілька таких трамваїв купили як експеримент. Поляки кажуть: "Купуйте ще". А я кажу: "Давайте робити такі трамваї у нас". Приїхав на їхній завод – там половина працівників із України. Я звернувся до них із запитанням: "Чому ви виїхали?" Вони кажуть: "Ми повернемося, якщо будуть гарні зарплати – такі самі, як у Польщі". Це одна з умов. Наразі поляки налагоджують виробництво у нас, в Києві. А це додаткові інвестиції, додаткові робочі місця, додаткові податки до бюджету. Такі приклади повинні бути, і я роблю все для того, щоб виробництво було, і робочі місця були, для того, щоб молодь не виїжджала і мала перспективи розвитку.

– Кілька спортивних питань. Хто був найсильнішим твоїм суперником, коли ти виходив на ринг?

– Один із найсильніших суперників... Скажу чесно, я стільки ударів за кар'єру не пропускав, скільки в бою (його назвали "бій гігантів") з Ленноксом Льюїсом. Це був один із найскладніших і найсерйозніших суперників у моїй кар'єрі.

– Ти підтягнутий, животика немає, руки в порядку. Спортивну форму підтримуєш якось? Чи її підтримувати не потрібно?

– Сьогодні у мене таке психологічне навантаження, що накопичений стрес треба знімати. У політиків є різні способи зняття стресу... Але вживати напої чи щось інше я не збираюся. Найкращим засобом для зняття стресу слугує гарне тренування. Тому щоранку, о пів на сьому, я перебуваю в спортивному залі, а вже о дев'ятій – у мерському кріслі. Мені потрібно бути в гарній формі, і спорт до сьогодні допомагає мені в цьому – психологічно та фізично.

– Зміг би ти сьогодні вийти на ринг і боксувати на високому рівні? Тіло, руки пам'ятають?

– (Сміється). Є у гарних боксерів прислів'я: "Майстерність не пропивається". Це, звичайно, жарт. А тим, хто хоче бачити Кличка на рингу, ще раз хочу нагадати: 29 квітня Володимир Кличко вийде на ринг на стадіоні Wembley у Лондоні. Квитки розпродали протягом одного дня. 90 тисяч осіб...

– ...страшне діло...

– ...хочуть бачити бій двох олімпійських чемпіонів – Володимира Кличка й Ентоні Джошуа (він іще жодного бою не програв, усі виграв нокаутом), який певний час був спаринг-партнером Володимира. Джошуа – 28 років, Кличку – 40...

– ...цікаво...

– Цікаво, що переможе: молодість і натиск чи досвід і зрілість?

– Ти мало пропускав ударів, тим не менш, щось усе одно пропускав... До послуг пластичних хірургів звертатися доводилося?

– Звертався одного разу – після поєдинку з Ленноксом Льюїсом – щоб унеможливити подальші розсічення, щоб вони не повторювалися в майбутніх боях і не було жорстких шрамів.

– Коли ти був юним, у тебе вдома висіла фотографія Шварценеггера, а коли ти вже став відомим, вдома у Шварценеггера з'явилася твоя фотографія. Скажи: зі Шварценеггером і зі Сталлоне ти досі дружиш?

– (Усміхається). Ми дуже добрі приятелі, і я радий, що ми зустрічаємося дуже часто. У дитинстві в моїй кімнаті, як і в багатьох хлопчаків, була величезна кількість фотографій моїх кумирів. Серед них – Шварценеггер і Сталлоне. І я не думав, що колись вони будуть сидіти в першому ряду, тримати за мене кулаки... Ніколи не думав, що ми будемо дружити. Арнольд допомагав Володі (Кличку. – "ГОРДОН") з аукціоном – він віддав свою куртку для того, щоб допомогти хворим дітям. Куртку, в якій Шварценеггер грав Термінатора, продали за $300 тисяч. Це гроші Фонду братів Кличків – вони йдуть на те, щоб допомагати дітям, які цього потребують.

– Це правда, що коли одного разу Шварценеггер запросив тебе в гості, ти хотів взяти з собою сина, а він не хотів іти? Ти знайшов аргумент?

– (Сміється). Це цікава історія. Я на той момент жив у Лос-Анджелесі. Був день народження Арнольда – я зателефонував, щоб його привітати. Він запитав: "Ти де?" Я відповів: "У Лос-Анджелесі". Він каже: "Та ти що? Приходь до мене додому!" Коротше, запросив. А Єгор, мій старший, якому тоді було років п'ять–шість, дивився мультфільми. Я йому кажу: "Ходімо, нас губернатор запрошує в гості (тоді Шварценеггер був губернатором)", – а він мені каже: "Тату, я хочу мультик дивитися". Я йому: "Нас Шварценеггер запрошує в гості", – а він мені: "Тату..."

Загалом, незважаючи на сльози, я Єгора з собою взяв. Він протестував усю дорогу, а коли приїхали, подивився на Шварценеггера і каже: "Тату, а чого ти мені не сказав, що ми до Термінатора в гості йдемо?" (Сміється). Дуже цікава життєва історія.

– Ти дуже багато політиків бачив. Хто з них справив на тебе найяскравіше враження?

– Є багато політиків, які пройшли через непрості часи... політика робить людей жорсткішими... На мене справили враження дві людини – Клінтон...

– ...Білл?

– ...Білл Клінтон і Йошка Фішер. Дві людини, які, незважаючи на досить довгу політичну кар'єру, залишилися людяними. Із ними приємно спілкуватися як із людьми.

– Із Путіним ти ніколи не спілкувався?

– Дуже коротко. Ще за часів моєї спортивної кар'єри.

– Я чув, що Путін – твій фанат. Ти це знаєш чи ні?

– Я знаю, що коли Володимир Кличко боксував у Москві з Повєткіним, усі очікували, що Путін з'явиться на поєдинку... Але не думаю, що він тримав кулаки за Кличка. Думаю, що тримав за Повєткіна – тим не менш, Повєткіну це теж не допомогло.

– Трамп, я знаю, часто приходив на твої поєдинки як уболівальник. Тобі вдалося з ним поспілкуватися?

– Так. Ми з Володею боксували у "Тадж-Махалі". Це арена, яка належить Трампу. Він неодноразово бував на наших поєдинках. Ми з ним спілкувалися, ходили в гості. А після того, як він став президентом, у нас не було можливості знову зустрітися, хоча він передавав нам вітання. Але йому наразі є чим займатися. Ми якось потім, за можливості, зустрінемося, поспілкуємося, згадаємо минуле. (Усміхається).

Після того, як я почав займатися проектом Бабиного Яру, все більше людей почали запитувати, чи немає у мене єврейських коренів. Я абсолютно випадково дізнався, вже з преси, що мій дідусь урятував бабусю від розстрілу

– Ти народився в Киргизії. Я знаю, що іноді тебе запитували, чи не киргиз ти. Але я чув, що в тебе є єврейські корені. Це правда?

– У Киргизії я народився, бо батько був військовим авіатором. Ми змінили дуже багато військових баз. Брат народився вже в Казахстані. Але це не означає, що...

– ...брат казах...

– (Сміється). Ми жили в Росії, Прибалтиці, Чехії. А що стосується єврейських коренів... Після того, як я почав займатися проектом Бабиного Яру, все більше й більше людей почали запитувати про це.

– Але це правда, що твоя бабуся по батькові – єврейка, і дідусь переховував її протягом всієї війни, коли її родичі пішли в гетто?

– Справді, була така історія. Але я абсолютно випадково дізнався, вже з преси, що дідусь урятував бабусю від розстрілу.

– Весь YоuTube завалений твоїми обмовками. Це дійсно кумедно дивитися і слухати....

– (Усміхається). Скоро, я вже обіцяв, випущу книжку висловів. Тож буде цікаво почитати.

– Віктор Степанович Черномирдін, із яким ми дружили, кайфував від цього, з його афоризмами теж книжки випускалися... Яка найкумедніша, на твій погляд, твоя обмовка?

– Обмовка? Про заступників, які лежать у Кабміні. Або – що потрібно готуватися до землі. (Сміється).

– Після твоєї невдалої спроби під час виборів мера зробити підйом з переворотом, одна жінка, що стояла поруч, сказала: "Тю, сосиска".

– Це був "вихід на дві" – така гімнастична вправа. Костюм, який був на мені...

– ...і куртка...

– ...і куртка... не дали мені цього зробити. І мені довелося зробити "підйом з переворотом". Чемпіона світу, у статусі якого я перебуваю, ще ніколи...

– ..."сосискою" не називали...

– ...ні, "сосискою" ще ніхто не називав. І мені довелося відразу ж довести, що я у гарній формі. А взагалі, якщо політика, що робить "підйом з переворотом", називати "сосискою"... Дай бог, щоб інші політики змогли хоча б віджатися від підлоги. Навіть не знаю, які слова можна було б використовувати для тих, хто не стежить за своїм фізичним станом.

– Постійне спілкування з десятками тисяч людей, селфі, нескінченні автографи... Це не втомлює – по-людськи?

– Дуже чудово, що люди звертаються до тебе з проханням зробити селфі, сфотографуватися, дати автограф. До багатьох політиків звертаються з непристойними висловлюваннями. Там не те що автограф узяти або фотографію зробити – їх посилають куди подалі. Сподіваюся, що до мене як до політика такі епітети застосовуватися не будуть. Я роблю все для того, щоб у людей завжди було бажання сфотографуватися зі мною, щоб у них залишалася гарна згадка.

– Ти, на мій погляд, єдиний із українських політиків, чиє походження капіталів не викликає жодних питань: людина заробила гроші своїми кулаками і може ходити щасливою і гордою від того, що їй не треба виправдовуватися.

Ти – шанована людина, у всьому світі тебе люблять. Я кілька разів бачив, як у Німеччині, у Франції до тебе підходили люди із захопленням на обличчях (навіть у нас не так, як там). У тебе є гроші – легальні, чесні гроші. Ти міг би сьогодні лежати на пляжі у будь-якому куточку світу, радіти спілкуванню з дітьми, із дружиною, дивитися фільми, спектаклі, ходити кудись, спілкуватися з друзями. Замість цього ти розгрібаєш ці "авгієві стайні", які вкорочують тобі життя. Тобі не набридла ця політика? Не хочеться до біса все кинути?

– (Замислився). Я не хочу жити на Заході, хоча там справді добре. Я хочу жити за тими самими стандартами, але в Україні – і я можу їх створювати. Кажуть, якщо хочеш, щоб було зроблено добре, зроби все сам. Я знаю, що Україна – прекрасна країна, з прекрасними людьми, із колосальним потенціалом. І я хочу жити у себе вдома. Але для багатьох політика – це метод заробляння...

– ...для більшості...

– Багато хто йде в політику саме для цього. А мені не потрібно заробляти – я забезпечена людина, і зароблені гроші дають мені можливість спати міцно, спокійно, на відміну від інших персонажів, для яких політика є способом украсти гроші, обдурити людей. На цю тему можна дуже довго говорити. Насправді, непросте завдання я поставив перед собою – я хочу жити у себе вдома, в Україні. І я роблю все для того, щоб змінити країну, змінити моє місто, і в мене це виходить.

Усе більше й більше людей приходять із вдячністю. Зробили ремонт у під'їзді, поклали нову дорогу...Це як посадити дерево: для того, щоб воно плодоносило, має минути час. Скоро три роки, як я став мером, і нарешті той маховик, який ми запустили, почав поступово давати потрібні результати. І їх буде більше й більше. Величезна кількість проектів, які ми реалізуємо в Києві, викликає гарну реакцію людей, які бачать, як ми стараємося, бачать, які зміни відбуваються у місті. І це приносить велике задоволення.

– Твої діти не ображаються на тебе через те, що ти приділяєш увагу різним "дядькам" і "тіткам", а їм – не так багато, як хотілося б?

– Я намагаюся кожну вільну хвилину проводити з дітьми. Діти – це наше продовження. Ми дуже хочемо, щоб вони стали кращими, ніж ми...

– ...куди вже кращими, у твоєму випадку...

– (Сміється). я намагаюся передати дітям знання, досвід. Справді, часу бракує, але вони з розумінням ставляться до цього.

– Ти – Герой України. Але, чесно кажучи, я ніколи не бачив, щоб на тобі сяяла Зірка Героя. Ти хоч раз її одягав?

– Свого часу я здобув колосальну кількість нагород – від спортивних медалей і поясів до державних нагород. Але пояси та медалі я надягав лише в момент їх вручення. У мене ніколи не було бажання навісити на себе всі нагороди і так ходити містом. Для чого?..

– У Києві останнім часом дуже часто перейменовують вулиці. І правильно роблять зазвичай. Вулиця Братів Кличків колись у Києві буде?

– Я говорив уже про свої амбіції... Але є така маленька мрія. (Усміхається). Можливо, колись одну з київських вулиць назвуть моїм іменем. Але не за спортивні заслуги, а за те, які зміни відбудуться в Києві з моєю допомогою. Я дуже стараюся і дуже сподіваюся, що у мене вийде. Не сподіваюся – знаю, що вийде! Тому що найголовніше – ставити перед собою завдання, працювати, і тоді не буде нічого неможливого. Будь-яка мрія, будь-яка мета буде завжди досяжною, якщо ти дуже цього хочеш, наполегливо прагнеш до цього.

– Є люди, спілкування з якими іноді навіть замінює читання книг. Які люди в твоєму житті відіграли вирішальну роль, спілкування з ким зробило тебе тим Віталієм Кличком, якого всі знають?

– Я вдячний Всевишньому. Він давав мені у житті багатьох гарних людей, зі спілкування з якими я черпав дуже багато для себе. Це те, що залишається у тобі, і ти несеш ці поради, ці розмови, це спілкування через усе своє життя – як приклад, як повчання. Я не перераховуватиму всіх. Це досить довгий список. Когось можу забути, і люди образяться. Їх досить багато.

– Ти дуже сентиментальна людина. Я знаю, ти дуже любиш поезію і сам пишеш вірші. Пам'ятаю, як одного разу до Києва приїхав Євген Євтушенко і, побачивши тебе, сказав: "Боже! Кличко! Я бачу живого Кличка!" А ти до нього підійшов і прочитав напам'ять його вірш, який ніколи не входив до шкільної програми, його мало хто знав, і Євтушенко заплакав... Він просто цього не очікував (він теж сентиментальна людина). Тому, по-перше, я дуже вдячний тобі за те, що ти прийшов (у нас була гарна бесіда). А по-друге, наостанок, я попросив би тебе щось прочитати. От те, що на серці...

– Перед початком інтерв'ю я почув, як ведуча у студії сказала, що сьогодні 87-й день народження Ліни Костенко. Я прочитаю її маленький чотиривірш:

"І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт.

І наперед не треба ворожити,

І за минулим плакати не варт".

Я хотів би ще раз подякувати Ліні Костенко за те, що вона робить. Дякую за те, що ви є. Багато речей, які неможливо передати у прозі, люди іноді висловлюють у віршованій формі. І чудово, що є такі люди, як Ліна Костенко, Євтушенко... Дуже багато людей, які дарують нам незабутні емоції, тому що якщо день минув без емоцій, він стирається з пам'яті. Я хотів би побажати всім гарних емоцій, позитивного настрою і – спасибі за те, що мене запросили.

– Дякую, Віталію.

Записала Тетяна ОРЕЛ