+23 Київ
"Бо коли немає генплану, то на цьому можуть паразитувати чиновники столиці й Міністерства культури, а громадяни відчувають, що в місті немає закону, – тож треба брати правосуддя у свої руки. Так зростає ще один елемент – це активізм, інколи справжній рух громадян, а інколи лише імітація", – написав він.
На переконання журналіста, найбільша причина – саме відсутність актуального генплану.
"На питання, чому в Києві немає актуального генплану, у Київраді відповідають – війна, яка унеможливлює проведення процедури громадських слухань. Цікаво, що до активного вторгнення РФ причини були іншими, але стан речей – той самий. Дехто дуже не хоче запровадити єдині правила для всіх. Існує ще одна величезна проблема. Непевним залишається статус так званого ядра генплану, яке має забезпечувати охорону спадщини. Цього разу проблема не в Київраді. Історико-архітектурний опорний план затверджений Мінкультом, але не опублікований. Власне, це створює величезний попит на "послуги" чиновників Мінкульту. Власне, у цьому причина, чому так багато людей хочуть очолити міністерство без великих бюджетів", – додав Лямець.
Він зазначив, що реставрувати пам'ятки – значно дорожче, ніж будувати з нуля.
"Проте воно має сенс, бо це обличчя міста, його історія. Тож фокус уваги центральної й місцевої влади має бути саме на таких об'єктах. Лишати як воно є – занедбаним – це шлях у нікуди, бо історичні будівлі стрімко руйнуються. Будинки XIV століття у старій Європі вижили виключно через те, що їх постійно реставрують", – підкреслив автор.
За його словами, навіть ті об'єкти, що є в комунальній власності, не доведено до ладу.
"Наприклад, у центрі столиці є дві знакові історичні будівлі-пам'ятки в комунальній власності, що руйнуються, – садиба Мурашка (Мала Житомирська, 14а) і садиба Товариства швидкої допомоги (Рейтарська, 22), для кожної розроблений план реставрації, але місто знаходить виправдання, чому грошей на це не дають", – зазначив Лямець.
Утім, реставрація історичних будівель у столиці часто має позитивний фінал, зауважив він і навів як приклад завод "Арсенал" і Микільські ворота, а також прибутковий дім Михайла Підгорського на Ярославовому Валу, 1, і будинок зі зміями на Великій Житомирській, 32, які дістали нове життя та якісно вписалися у столичний пейзаж. Щоправда, усі ці трансформації виконали приватним коштом, і зайти в такий проєкт за повної відсутності відкритих правил буває проблематично.
Найбільшою перешкодою він назвав зміну статусу будівлі "заднім числом" і супутній тиск активістів. Лямець розповів про такі показові історії. Торговельний комплекс на Контрактовій площі переживав чотири хвилі добудови/відбудови аж з початку ХІХ сторіччя. Але у 2013 році, коли з'явився проєкт реконструкції, роботи заблокувала активна спільнота.
Завдяки тим же активістам спорудам Гостиного двору і ще 30 будівлям на Подолі надали охоронного статусу як пам'яткам місцевого значення. У 2013 році роботи з реконструкції, які робили приватним коштом, зупинили. У 2021-му передали Мінкульту, і досі жодних змін не відбувається.
Зараз відсутність такого ж спільного рішення загрожує девелоперському проєкту в урочищі Китаїв, написав журналіст. Роботи заплановано поза межами пам'ятки, на землі, орендованій майже 20 років. Девелопер відкрито пропонує на частині орендованої території, щодо якої й точиться дискусія, власним коштом втілити вимоги Мінкульту й науковців і зробити там туристичну атракцію, але міністерство не надає вимог.
"Потрібні чіткі правила, аби визнати, як бути далі в цій справі. Компанія просить висновки науковців і режим використання від Мінкульту, щоб зробити все правильно. Готові оплатити й розкопки, і саме облаштування ділянки. Але активісти – проти", – пише Лямець.
Він переконаний, що Мінкульт має "нарешті припинити непрозорі ігри з культурною спадщиною".
"Будівлі, яким більше 100 років або які є об'єктами епохи модернізму, мають оцінити справжні експерти. Вони мають діяти за критеріями, які затвердить громада, але остаточне слово має бути за експертизою. Реєстр має бути обновлений і оприлюднений, тоді наступним кроком можна говорити про реставрацію коштом держави або інвестора. Чіткі невідворотні правила народжують повагу до всіх учасників процесу (держави, мерії, громади й бізнесу)", – написав Лямець.
