-1 Київ
Він нагадав, що у 2014 році в Україні діяли радянські ГОСТ, які перетворилися на українські ДСТУ, але вони істотно втратили актуальність для умов сучасних війн із технологічно розвиненим противником. Водночас масштаб АТО давав можливість не зважати на це.
"Більш новітніми були внутрішні техумови виробників. Тобто існував принцип, коли якесь ТОВ створювало продукт, описувало його характеристики, а держзамовник сам обирав – підходять вони йому чи ні. У багатьох випадках ці внутрішні характеристики були вищими за ДСТУ, тому всіх усе влаштовувало (хоча вже тоді велися розмови про необхідність оновлення й уніфікації стандартів). Ну а потреби в більш новітніх зразках закривалися імпортом у локальному або приватному порядку", – пояснив експерт.
Хмурий підкреслив, що повномасштабне вторгнення Росії яскраво підсвітило ці прогалини, бо кадрові російські військові були оснащені сучасними зразками зброї.
"Перший рік витягнули мотивацією бійців, консолідацією суспільства й помилкою в розрахунках ворога. Змінювати стандарти було не на часі. Колосальне збільшення кількості людської сили вимагало швидкого поповнення запасів бронежилетів. Усі ми пам'ятаємо саморобні пластини з ресор та інші спроби ситуативного "гасіння пожежі" в перші місяці великої війни. Далі стало остаточно зрозуміло, що за "два-три тижні" це пекло не закінчиться. Паралельно на ринку зростала конкуренція й коївся безлад", – зазначив він.
Журналіст додав, що врешті МОУ створило нову технічну специфікацію модульного бронежилета, яка набула чинності 3 квітня 2023 року. Відтоді виробники мають проходити доволі жорстку експертизу, щоб їхня продукція потрапляла до війська. Виконання досліджень "у тій чи іншій мірі", залежно від умов замовника, можуть робити три акредитовані заклади: лабораторія МВС, лабораторія при університеті оборони в Києві й приватне ТОВ "Науково-інженерний центр випробувань виробів і матеріалів захисту".
"На мою думку, нові стандарти закупівель першочергово вирішили дві дуже актуальні проблеми – розмірну сітку і якість самих плит. Бо бійці мають різні фізичні габарити, на що раніше ДСТУ фактично не звертав уваги. Хтось тягав зайву вагу, а комусь плита не закривала необхідну площу тіла. Комусь було достатньо важкої металевої плити для траншейної війни й захисту від осколків, а комусь була життєво необхідна саме кераміка з огляду на динамічність виконання задач і ближній бій. Для розуміння – нові стандарти МОУ фактично перевершують базові стандарти НАТО", – підкреслив Хмурий.
Але виробники розповіли, що зараз сили оборони оснащені старими зразками бронежилетів, які купляли за старими ДСТУ, на 50–70%. У середньому армія втрачає 10–15 тис. бронежилетів щомісяця.
"Саме тому час продовжувати еволюцію, але вже в бюрократичній площині. Бо введення актуальних вимог сертифікації доволі швидко змінило й продовжує змінювати ринок. Тож вітчизняні виробники здатні оперативно підлаштовуватися. Для розуміння, деякі навіть зуміли в стислі терміни налагодити власне виробництво керамічних плит, чого раніше ніколи не було в Україні. Просто тому, що МОУ змінило вимоги. Наступним кроком наведення ладу, на мою думку, має бути офіційне встановлення еталонів бронежилетів, які замовляють сили оборони", – написав автор.
Він пояснив, що сьогодні чималу розбіжність у вартості одиниці виробники пояснюють різницею у деталях, тому МОУ має обрати найкращий варіант для кожного з видів бронежилетів через комбінування найуспішніших рішень різних виробників.
"Звичайно, спираючись на досвід і думку тих, хто користується ними в гарячих умовах. Це мінімізує можливості маніпуляцій на ринку і змусить виробників конкурувати ціною, а не іншими ресурсами, які інколи переходять межі моралі й прозорості. Бо різниця навіть у 3–5 тис. за одиницю на тлі масштабів закупівель перетворюється у мільйони й мільйони бюджетних гривень. Саме в ті мільйони, яких не вистачає для нарощування темпів заміни старих моделей", – заявив Хмурий.
Журналіст навів приклад закупівлі, коли один із підрозділів замовив партію нової моделі вітчизняних бронежилетів, і в процесі використання бійці повідомили, що їх неможливо нормально носити.
"Мовляв, кріплення перекошує плитоноску так, що вона заважає найпростішим рухам. Зібрали велику комісію, викликали на "виїзний килим" представника виробника, на кону були великі проблеми. А на місці з’ясувалося, що хлопці просто неправильно одягали виріб. Маючи досвід носіння одних моделей, вони аналогічно використовували й кріплення нових, яке мало трохи інший принцип. Тобто відсутність уніфікації доволі простого базового виробу інколи доводить ситуацію до абсурду", – резюмував він.
