+18 Київ
Пост було опубліковано у другій половині дня 30 липня. Толкачов заявив, що це його "крик душі", й назвав "закономірною" війну РФ проти України.
"Теперішня війна є закономірним наслідком 30 років нашої безгосподарності, нехлюйства, егоїзму, крадійкуватості, моральної деградації та гнилі. Ми просрали країну, яка в 1991 році за рівнем ВВП лише у п'ять – сім разів поступалася Китаю. Усе протринькали, усе спустили, розікрали, зруйнували. Нічого й нікого не цінували. Чому так? Тому що "урвати собі", егоїзм, хитродупість, "насрати на всіх" стало моральним кредо наших людей", – написав він.
Автор розповів кілька історій, як він, за його ж словами, "наївся лайна від людей", обурився "процвітанням культу хейту" й "токсичним середовищем" у країні, заявив, що українська "національна невдячність уже починає дратувати світ", і закликав дякувати, вчитися підтримувати й цінувати працю інших.
"Я все ще вірю, що омріяна Україна – можлива. Але знати шлях і пройти його – це не одне й те саме", – резюмував він, висловивши готовність до хейту в коментарях.
Надалі Толкачов опублікував ще один пост, у якому заявив, що "попри все з'їдене лайно завжди намагався бачити в кожній людині "прекрасну білу чайку", як заповідав Річард Бах".
"І продовжую вірити в українців. І попри все продовжую любити. Саме тому й пишу це. Бо любов – це не "по голівці гладити". Інколи саме любов потребує звернути увагу на недоліки, зробити боляче, щоб людина змінилася. І відверто сказати: "Та ти ж мудак! Не треба так!" Я дуже дякую всім моїм друзям, які підтримали мене в попередньому пості. Завжди знав, що прекрасних людей в Україні дуже багато. Однак ви самі знаєте, що робить ложка дьогтю в бочці меду, якою б великою вона не була. Ми маємо стати тими змінами, яких ми прагнемо. Стати омріяною Україною", – додав він. Цьому посту дали менше реакцій і репостів (2,5 тис. лайків і приблизно 700 репостів).
Поетка й піарменеджерка Тетяна Власова закликала автора не плутати поняття.
"Увесь допис про те, які українці "гнилі моральні деграданти", "егоїсти", "крадії" та "нехлюї". І тому, мовляв, війна є закономірним наслідком цього. Бо ж ми, мовляв, "просрали країну". І "війна стала результатом нашої колективної моральної деградації". Я дуже перепрошую, але – серйозно? То, виявляється, тепер українці самі винні в тому, що почалася війна? А може, давайте все ж не плутати поняття? Теперішня війна є закономірним наслідком імперських замашок нашого сусіда. Усе інше, про що йдеться в тому дописі, який так активно репостять, – це внутрішні проблеми / особливості менталітету / наслідки недостатнього виховання чи неосвіченості населення / залишки пострадянства у свідомості тощо. Але це не причини війни з Росією. І ні, українці не заслужили цю війну", – наголосила вона.
Український журналіст, який служить у ЗСУ, співзасновник партії "Демократична сокира" Віктор Трегубов нагадав, що причиною агресії є агресор.
"Ніхто не заслуговує на геноцид. Ніхто не заслуговує на те, щоб його рідних убивали. Ніхто не заслуговує на те, щоб на нього падали ракети. Ніхто, довбані ви в носа, вуха й пупок любителі красного слівця. Як би не сварився, як би не голосував, як би не шморкався у скатертину, як би не матюкався і якою б мовою. У світі багато народів, які є роздовбанішими за українців. Ніхто з них не заслужив геноциду. Причиною агресії є агресор", – написав він.
Слова про те, що українці "самі винні", – докорінно брехливе й небезпечне твердження, зазначила головна редакторка видання "ГОРДОН" Олеся Бацман.
"Ніхто й ніколи не заслуговує на геноцид. Повторюю – ніхто й ніколи. І ніщо й ніколи не може виправдати дії агресора й окупанта. Ваше "самі винні" нагадує "зґвалтували, бо не треба було коротку спідницю вдягати". Але ж ваша теза ще гірша, бо не просто демотивує зараз, а на 100% відповідає тим наративам, які б Москва хотіла вкласти в голови українців. Вкласти, щоб перемогти і закріпачити", – наголосила вона.
Про шкоду таких висловлювань написала й головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва.
"Я не буду й не хочу ідеалізувати наше суспільство. Уже багато років я серед іншого пишу про корупцію, відсутність справедливості й деградацію державних інституцій. Можна в цьому звинувачувати політичну еліту, але вона також частина суспільства і практикує принципи існуючого суспільного договору. Я брала участь у першому Майдані, коли мені було 17 років. Під час другого мені було 26. Уже дев'ять років я не можу поїхати додому, бо Крим окуповано. Мені іноді складно сприйняти той факт, що майже 20 років мого життя прийшлося на демократичне перетворення країни. Що дев'ять із них триває ця жахлива війна. І разом із цим у країні досі існують такі жахливі явища, як беззаконня, кумівство, що реформи робляться не так швидко, як би хотілося. І, зізнаюся чесно, мені завжди боляче про це писати", – наголосила вона.
Росія почала війну, зокрема роками й десятиліттями "використовуючи тезу, що ми "просрали країну з великим ВВП на початку 90-х", а також насаджуючи думку про нездатність мати незалежність і про те, що в Радянському Союзі "було краще", продовжила журналістка.
Мусаєва додала, що Україна якраз за 33 роки своєї незалежності намагалася перемогти совок і в головах людей, і в країні.
"Так, цей процес потребує часу, переосмислення, потрясінь. Але я впевнена, що з усіх країн колишньої радянської імперії ми зробили найбільш великий прорив у демократизації, у руйнуванні колишніх економічних і гуманітарних зв'язків із Москвою, у деколонізації. Так, на цьому шляху в нас було купа помилок. Незрілий політичний клас. Первинне накопичення капіталів. Закони дикого Заходу. Але два рази саме це примушувало українців виходити на Майдан. Наші люди, наше суспільство проходять болісний шлях очищення, подолання ярма й десятиліть фактично окупації", – наголосила вона.
Головна редакторка УП розповіла, що у 17 років, переїжджаючи до Києва як кримська татарка, боялася бути відторгненою та "іншою".
"Можливо, мені дуже пощастило, але ніколи й ніде я не зустрічала такої кількості надзвичайних людей, як в Україні. Ніколи й ніде я не зустрічала такої самовідданості, ініціативності й підтримки, – додала вона. – Так, ці самовідданість і любов існують і живуть поруч із жахливими явищами в державному управлінні, відсутністю справедливості на місцях, купою інших проблем, із якими, повірте, я зустрічаюся щодня й іноді також можуть опускатися руки. Але я знаю, що саме ця людяність, ця надзвичайна самовіддача допомагає нам у такі темні часи".
За словами Мусаєвої, РФ розпочала війну, "щоб знищити ці паростки нової України" і здорового суспільства.
"Цю війну Росія почала, щоб знову занурити нас у совок, звідки ми весь час намагаємося винирнути. І колективна моральна деградація – це все ж таки прийти на іншу землю, вбивати дітей, старих, ґвалтувати жінок. І не треба перекладати відповідальність на жертву. Це несправедливо й невірно. Тому побажаю автору перемогти совок у своїй голові", – резюмувала вона.
Українська журналістка й активістка Олександра Жаркова додала, що в людей, які займаються якоюсь громадською або соціальною діяльністю "на благо країни й людей", "рано чи пізно виникає ситуація, коли ти зіштовхуєшся з невдячністю, хамством, спробою тебе намахати, урвати якусь вигоду, байдужістю, зрештою – від своїх же".
"Коли робиш, а кажуть "чому так мало", коли при будь-яких негараздах тобі висипають купу обурень, які не за адресою. Коли організовуєш акцію, на неї приходить 50 людей, а на безкоштовний концерт чи фестиваль – тисяча. Коли йде збір, але коштів неможливо назбирати, хоча на поїздки по інших містах, недільні кафе, розваги й нові шмотки в H&M кошти є в тих самих людей, у яких питаєш допомогу (тут я більшою мірою, мабуть, про закордоння, бо наразі перебуваю не в Україні)", – додала вона.
Жаркова теж порівняла меседж Толкачова з віктимблейдингом, коли "винна" жертва.
"Допис "українці заслужили цю війну" я прочитала в місцевій групі українців у Німеччині. Його поширила "хорошая русская" з коментом "сначала разберитесь внутри страны". Звісно, після мого запитання, чи не бажає вона сходити на х...й, вона свій допис видалила. Але сам факт. У Twitter цей допис розносять російські ліберали й пишуть: "Что им мешало построить страну, на которую нельзя было бы напасть?" Знову жертва винна, не нападник. У прагненні змішати з гівном співгромадян (часто дуже обґрунтованим бажанням) не слід забувати, що поруч сьорчать росіяни, щоб ще хоч якось виправдати свою війну. Я знаю багато хороших українців. Знаю багато поганих, підлих, неадекватних, жадібних, ницих. Можливо, ці люди заслужили х...йове життя в межах однієї країни. Але ніхто з них не заслужив цю війну. Ми цю війну не заслужили", – додала журналістка.
Експоліцейська, блогерка і співзасновниця організації "Захист прав дитини" Зоя Мельник поставила запитання, яка мета в людей, котрі репостять повідомлення Толкачова.
"Не знаю, чи це ворожа ІПСО, чи, скоріше, корисні [президенту РФ Володимирові] Путіну дурники, але люди, які репостять це лайно, скажіть, що заважає вам писати про власні вчинки і власні заслуги? Власну провину, раз уже вам так хочеться посипати голову попелом? Пишіть, що ви давали взятки, порушували правила, колупалися в носі й таке інше, чи хоробрості не вистачає писати "я" а не "ми"?" – обурилася вона й запитала про наслідки таких висловлювань.
"Чи думали ви над тим, що вас читають родичі та близькі загиблих, люди, які пережили полон і катування, військові й узагалі люди з ПТСР, яким ви, нав'язуючи почуття провини, наносите ще більше шкоди?" – додала вона.
Українці часто бувають недобрими одне до одного, занадто наелектризованими, а тому агресивними й уразливими одночасно, додала українська режиссерка Ірина Цілик.
"Ми буваємо невдячні, злі, жорстокі, дріб'язкові, ліниві та які завгодно ще. Але ми також часто буваємо дуже щедрі, сміливі, працьовиті, людяні, ми іноді звертаємо гори заради інших, ми здатні на високі пожертви й такі вчинки, від яких перехоплює дух", – наголосила вона.
Цілик нагадала: категоричні узагальнення – це завжди зло і шлях у глухий кут.
"У нас намертво відсутня культура співпраці і вдячності? Яка маячня, вибачте. Скільки красивих проявів взаємопідтримки ми бачили за всі ці роки. Але, звісно, багато залежить від фокусу уваги. Хтось бачить довкола себе невдячних мудаків і дозволяє собі узагальнення щодо всього народу, а хтось більше звертає увагу на протилежні вчинки і… теж часом узагальнює. Або ні. Ми всі дуже різні. Такі й сякі. Вдячні й невдячні, хейтери й ті, хто встане горою за жертв хейту, активісти й диванні критики, ну і так далі. Одне слово, особисто я у своїй країні теж бачу багато гнилі, але водночас і так багато краси (в усіх її можливих формах). І ні, ми не заслужили, ніяк не заслужили на цю війну", – підсумувала вона.
