-3 Київ
За словами Кислиці, дослідити й віднайти правду нелегітимного постійного представництва РФ у Радбезі ООН виявилося непросто. Після свого призначення на посаду постпреда України в ООН він дізнався в колег, що питання російського членства "не було достатньо вивчене" і для багатьох є "давниною". Переглядати його, каже, ніхто не хотів. Тим паче, що Київ понад 20 років, аж до початку російської агресії 2014 року, не запитував про це.
"Тому, з одного боку, ми зробили багато, щоб усім нагадати про ті події. З іншого – немає реального прогресу, бо вся система створена таким чином, щоб права і повноваження постійних членів Радбезу ніколи не ставилися під сумнів. І між постійними членами навіть у таких умовах повномасштабної агресії існує "кругова порука". Бо ніхто з них не готовий відкривати досьє про права і повноваження постійних членів. Це може відкрити процес перегляду прав і повноважень усіх постійних членів. І ця організація не зможе існувати, якщо у Сполучених Штатів відберуть право вето", – пояснив дипломат.
Дістати документи щодо того, як Росія стала постійним членом ООН, було неможливо, у їх переданні відмовляли через те, що частина їх – секретна, розповів він. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Кислиця під час засідання попросив генсека ООН видати копію документів, до яких не мав доступу, ідеться в інтерв’ю. Зокрема, одного з останніх меморандумів правового радника ООН тодішньому генеральному секретареві Хав’єру Пересу де Куельяру.
"Здається, це було 18 грудня 1991 року, коли правовий радник ООН описав три варіанти можливого розвитку подій. І всі три варіанти передбачали голосування в Радбезі й Генеральній Асамблеї. Чого, як ми всі знаємо, не сталося", – підкреслив Кислиця. Він додав, що "треба визнати й відповідальність України", бо делегація на чолі з уже обраним президентом України Леонідом Кравчуком дала згоду на те, щоб РФ посіла місце Радянського Союзу в ООН.
"Сталося це в Алмати, і Борис Єльцин разом зі своїм міністром Козирєвим розіграв майже театральну постановку. Бо наприкінці засідання Єльцин каже: "А тут, колеги, ще в нас залишилося питання про постійне членство. Мій міністр Козирєв підготував проєкт рішення про це". А Козирєв каже: "Борисе Миколайовичу, вибачте, забув підготувати необхідну кількість текстів". І всі почали, мовляв, Борисе Миколайовичу, не сваріться, та ми ж усі згодні. Тобто було ухвалене рішення при тому, що лідери країни на руках навіть не мали остаточного тексту. А в кімнаті не було українських дипломатів. Росіяни боялися, що українці й білоруси зіб’ють бучу. Вони знали: якщо це рішення не буде формально ухвалено лідерами й опуститься на експертний рівень, то невідомо, чи воно буде ухвалене. А відлік ішов на години. Радянський Союз ось-ось мав припинити своє існування. Рішення було ухвалено. І тут у штаб-квартирі ООН дуже допоміг московській місії генсек де Куельяр. У нього також залишалися лічені дні на посаді. Саме він дав вказівку секретаріату просто поміняти всі таблички із СРСР на Росію. І таблички замінили", – наголосив колишній постпред.
Він зазначив, що, попри згоду тодішнього керівництва України на те, що Росія посіла місце Радянського Союзу, стандартні процедури ООН не мали замінити. Керівник Радбезу мав організувати засідання й дискусію на цю тему. Проте головою тоді був радянський, а згодом російський посол Юлій Воронцов, тому жодних дискусій за свого головування у грудні 1991 року він не організував. Не було їх і в січні 1992 року, за головування в Радбезі Великобританії, підсумував Кислиця.
"Росіяни не приховують того факту, що восени – узимку 1991 року між ними й американцями відбувались активні консультації. І той самий посол Воронцов визнає у своїх спогадах, що саме американські юристи придумали формулу про подовження, а не правонаступництво. Тому тут питання не лише про обсяг прав і повноважень постійних членів. І про те, що не існувало політичної можливості, щоб Вашингтон, Париж або Лондон погодилися відкривати це досьє. Тут питання і в тому, що хтось має взяти сміливість і визнати, що тодішні дії американських юристів та дипломатів, політичного керівництва країни були неправильними", – сказав Кислиця, додавши, що "кожний мав би взяти на себе свою частину відповідальності за те, що сталося".
У підсумку Кислиця, який був постпредом України в ООН, висловив сподівання, що "після цієї найбільшої в історії повоєнної війни в Європі" безпекові засади переглянуть. Це допоможе вирішити, як реформувати організацію, зокрема "знайти спосіб, який не дозволятиме постійним членам без покарання вести агресивні війни".
